Закоханий привид. Марк Леви

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ він кидає дивні погляди на дівчину в першому ряду. Та годі, я ж не божевільна, ти ж сама бачиш, що з ним щось не так.

      – Це з тобою щось не так. У нього все чудово, і грає він, як бог.

      – Ну, якщо ти наполягаєш, я замовкну.

      – Ось так, слухай і мовчи.

      Сусіди почали шикати на їхнє базікання. Жанна покаянно й заспокійливо всміхнулася до них, показуючи, що в її подруги не всі вдома.

      – Виставляєш мене схибленою, хоча тобі самій клепки бракує, – буркнула Колетт.

      Коли почалася третя частина, Тома залишив російські степи. Під час тривалого оркестрового алегро піаніст щосили намагався зосередитися й не позирати на крісло, де Реймон то закидав ноги одна на одну, то ставив їх рівно. Це страшенно дратувало Тома: ставши привидом, батько більше не мусив удавати, буцімто йому незручно сидіти.

      На Тома чекало довге соло. Якщо він припуститься помилки, жоден інструмент не витягне його з халепи. Похмурі погляди диригента вже натякали на те, що чекає на піаніста наприкінці концерту. Треба було протриматися, доки не прийде підмога – флейти й гобої, – протриматися до останньої ноти попри тремтіння в пальцях, краплинки поту, що виблискували на чолі, і серце, ладне вискочити з грудей через примарну з’яву. Не повертати голову, забути про залу, не думати ні про кого, крім матері й хрещеної, які навідають його в гримерці. Це лишень маленький напад паніки, про який батько розповідав напередодні… Але ні, абсурдна думка. Батько нічого не міг йому розповісти, бо пішов у засвіти ще п’ять років тому.

      Тома зіграв чотири фінальні акорди – і частина тріумфально завершилася, захопивши залу. Колетт підскочила з криками «Браво!», і всі глядачі приєдналися до неї, оглушивши музикантів громом аплодисментів. Диригент подав руку піаністові, дякуючи йому за гру, але коли їхні погляди перетнулися, Тома безпомильно прочитав лють.

      Він вийшов на авансцену і тричі вклонився. Вибухнули оплески. Потім підвелись інші музиканти, щоб вислухати подяку підкореної публіки. Опустилася завіса, а до зали повернулося світло.

      Диригент склав паличку й рушив до куліс.

      – Вибачте, – перепросив Тома. – Я не дуже добре почувався.

      – Я це зауважив. Нічого серйозного?

      – Нічого такого, що б зашкодило завтрашньому виступу, присягаюся.

      – Сподіваюся, – зверхньо відповів диригент і рушив до своєї гримерки.

      А Тома пішов до своєї. Зняв фрак і чорні штани, убрався в джинси й футболку. Він замислено сів на стілець навпроти дзеркала, запитуючи себе: може, варто порадитися зі спеціалістом? У двері постукали. Не встиг Тома відгукнутися, як ті прочинилися. Зморений піаніст очікував побачити матір і хрещену, але цього вечора сюрпризи ще не закінчилися, тому він опинився сам на сам із Софі.

      – Це був не Брамс, але ти також непогано впорався, – усміхнулася вона.

      Дівчині неймовірно пасувала довга чорна сукня. Софі вклала волосся, СКАЧАТЬ