Справа майстра-червонодеревника. Александр Красовицкий

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ви шукали у шафі? – запитав Менчиць.

      Грабіжники мовчали.

      Молодий слідчий продовжив допит далі:

      – Тепер доведеться відповідати за два пограбування і вбивство, – спокійно сказав Менчиць і схилився над паперами.

      Арештовані, перебиваючи один одного, знову вигукували, що нікого не вбивали.

      – Ті шафи тепер шукають усі, – сказав один.

      – По всьому місту! – додав другий.

      – Навіщо? Що в тих шафах?

      Знову тиша. Вони, звичайно, все одно розкажуть – їхні очі бігають, слова плутаються, вузлуваті пальці одного злегка тремтять, його товариш – стискає і розтискає кулаки, ніби розминає закляклі кінцівки. Навряд чи вони й самі вірили в успіх, якщо шафи шукають злодії усього міста, бо хто вони такі? Дрібнота. Але й випустити фарт із рук, відмовившись від справи, не гоже.

      – То що у шафах? – запитує Яків Менчиць так само спокійно, – чи ви не хочете говорити, бо дещо знайшли? – Він перегортає кілька паперів і завважує: – Певно, варто зафіксувати це, – молодий слідчий киває погляд у бік Міри, – що у другій шафі все ж таки було знайдено сховок, бо її не розламали. Сподіваюсь, знахідка була варта Лук’янівки. Місто чекає, щоб ми врешті вказали на вбивць майстра з Олегівської, і я не бачу підстав відкладати наш висновок.

      – Ваше високоблагородіє! – вигукує молодший. – Хіба ж то наша спеціальність? Замок збити – то так. А в тій шафі ми й не зламали нічого…

      – І нічого не знайшли, – нервовіше додав старший, – жодних смарагдів!

      – Смарагдів? – вражено шепоче Міра і застигає під поглядами кількох пар очей, що втуплюються у неї.

      Історії про казкові скарби й справді люблять ворожки з Андріївського. Вони називають це місто лігвом Змія, кажуть, що тут варто шукати дорогоцінні камені – десь на Лисій горі, проте Лисих гір у Києві чимало.

      Грабіжники розповідають усе, що знають, однак знають вони небагато. Тарас Адамович лише зрідка щось перепитує чи уточнює. Історія звучить надто фантастично, щоб повірити в неї. Але ці два чоловіки, здається, вірять, але ж вони й не видаються аж надто метикуватими. Вони говорять про чутки, що ширяться сутінковим Києвом, про смарагдовий скарб, який привіз з Індії напівбожевільний колишній цукровий мільйонер Тарнавський, який любив подорожі та врешті спустив на них усі свої статки. Подейкують, що то була його остання подорож, бо про нього відтоді ніхто не чув. Зате розповіді про величезні смарагди, які він сховав десь у місті, обростали найнеймовірнішими подробицями.

      – До чого тут Семен Нечипорук? – запитав Тарас Адамович.

      – Хто? – не зрозумів лисуватий, втупивши вузькі чорні очі в сутулу постать слідчого, який сидів у кутку.

      – Семен Нечипорук, – терпляче повторив колишній слідчий Галушко, – майстер-червонодеревник, який мешкав на Олегівській і якого нещодавно там убили.

      Молодший примружив СКАЧАТЬ