Справа майстра-червонодеревника. Александр Красовицкий

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ не в усіх фотоапаратів такий?

      – Ні, – енергійно захитав головою Аристарх, – колись фотоапарати були досить громіздкими, складалися з двох ящиків. Зараз такі використовують хіба у фотоательє.

      – А ви не любите фотоательє?

      – Ненавиджу. Хоч і набивав руку саме там. Не люблю зрежисовані фото, вони несправжні.

      Тарас Адамович здивовано гмикнув, підсунув ближче до фотографа частину ніжки розтрощеної шафи.

      – А які ж справжні?

      – Складно пояснити. Ви… читали «Фауста», пане слідчий?

      Тарас Адамович примружився, але не відповів.

      Фотограф висунув об’єктив, клацнув затвором фотоапарата.

      – «Спинися, мить!», – урочисто проказав він і додав: – Найпрекрасніші – зупинені миті на фото. Людина не бачить, що її фотографують, вона рухається так, як звикла. Сміх, сльози, вигуки, усмішка – все на таких фото видається справжнім. Ось тільки громіздкий апарат не дозволить вам вихопити таку мить. Навіть більш легкі моделі – з об’єктивом-міхом – вимагають багато уваги, – він знову клацнув затвором фотоапарата.

      Тарас Адамович поклав поряд на підлозі дві, зірвані з петель, половинки дверцят шафи й відійшов. Аристарх байдуже сфотографував і продовжив свою оповідь:

      – Установити апарат на штатив, навести на різкість по матовому склу, потім – замінити матове скло касетою з пластинкою, зробити фото. Потім – знов замінити касету матовим склом, скласти триногу. Досить просто проґавити ідеальну мить для фото.

      – А ваш пристрій дає змогу не проґавити? – запитав Тарас Адамович.

      – Двооб’єктивний фотоапарат, – мовив Аристарх, – так, дає змогу. Не найкращий, але в наш час я радію й такому.

      – У наш час? – не зрозумів слідчий у відставці.

      – Війна. Заводи з виробництва оптики працюють із перебоями – з Германії вже давно ніхто не постачає скло. Запас скла – то ще не така проблема, як крокус, – він звів очі на зацікавленого співрозмовника й пояснив, – сам колись працював на заводі – розумію деякі нюанси. Німецькі майстри не хотіли відкривати секрет виготовлення крокусу.

      – А що це? – запитав слідчий, перекладаючи уламки й занотовуючи щось у нотатник.

      – Полірувальний порошок для скла і лінз. Секрет його знали лише кілька майстрів. Хоча, врешті, секрет німецького крокусу вдалося вивідати, чи то лиш плітки…

      – І як саме? – запитав Тарас Адамович.

      – Банально. За допомогою ключа, якого дібрали до шухляди письмового столу одного з майстрів.

      Тарас Адамович востаннє окинув оком кімнату з розтрощеною шафою і вийшов. Секрет майстра-червонодеревника виявилося вивідати складніше, ніж таємницю майстра німецьких оптиків. На подвір’ї він упіймав Мірин занепокоєний погляд, наспіх попрощався з фотографом і запросив дівчину та молодого слідчого на чай.

      – Що скажете про шафу? – запитав Яків Менчиць уже за столом, СКАЧАТЬ