І будуть люди. Анатолій Дімаров

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ тобі сто свічок, – обіцяє Оксен. – Ти ж сам, Господи, бачиш: лежить та земелька, необроблена, немає від неї ніякої користі людям. А ти ж сотворив землю для того, щоб її орали, щоб її засівали… Тож не можу я дивитись, як пустіє земля».

      В Бога немов м’якшає суворе обличчя. Оксен устає, поправляє гніт у лампаді, побожно хреститься. Хреститься за ним і Мокрина.

      – Мені не так уже й потрібна ота ваша землиця – зі своєю ледве вправляюся, – лукавить сам із собою Оксен. Щиро вірить зараз у те, що саме тільки співчуття до бідної жінки рухає ним, спонукає виручити її з біди. А все ж краще було б, щоб вона назвала хоч якусь ціну. Хай навіть трохи більшу, ніж він збирається їй запропонувати. Не пожалів би зайвої копійки, аби тільки лишитися чистим перед Богом.

      Але Мокрина не злазить з пеньочка:

      – То вже ви кажіть, скільки. Коли б оце був Протасій, то він би сказав, а так кажіть уже ви.

      «Поставлю сто свічок і пожертвую десять карбованців на храм», – востаннє звертається до Бога Оксен і називає ціну.

      Ціна сміхотворно низька. Таку ціну Оксен не насмілився запропонувати навіть панові після того, як позолотив ручку його управителеві. Але ж зроду-віку так повелося, що один набиває ціну, а другий збиває її. То чому ж має відступати від цього звичаю Оксен? Ось Мокрина подумає, подумає, та й скаже свою, вдвічі, утричі вишу ціну, отоді вже вони почнуть торгуватися… Але чому вона так довго мовчить? Чи, може, вона недочула?

      Та Мокрина почула, тільки не знає, багато це чи мало. Бо ж вона ніколи не торгувала землею. Коли б це були крашанки, чи курка, чи гуска, о, тут би вона за себе постояла! Сказала б ціну і стояла б на ній, як укопана. А землю не продавала. Чого не продавала, того не продавала.

      Та Протасій передав: «крепко торгуйся», і вона таки мусить торгуватися. Зводить на дуку вицвілі очі, несміливо запитує:

      – А ви б не могли ще накинути?

      – По скільки ж, Мокрино? – рве своє серце Оксен.

      – Та-а… хоч по десять рублів.

      Сказала і сама злякалася. Ану ж Оксен розсердиться, не захоче з нею й балакати!

      – По десять? – перепитує Оксен – Гм, по десять… Ну, що ж, Мокрино, хай буде уже на ваше, бо не люблю я, признатись, торгуватися… А тепер, як водиться, і запити це діло не гріх.

      Повеселілий Оксен дістає півлітру, дві чарки, миску з тоненько нарізаним салом, цибулею та огірками.

      – За здоров’я вашого чоловіка, Мокрино! Хай йому щастить та щоб живий повернувся додому!

      Не пила Мокрина ніколи горілки, але за Протасія не можна не випити. Еге ж, не можна. Бо як згадає про якісь там «булони», що ними морять її чоловіка, так сльози і здушать за горло.

      Міцна горілка відразу б’є їй у голову. Мокрина тихо сміється, пробуючи вхопити кружальце огірка, що вислизає з-поміж пальців.

      – Та ви сало беріть, Мокрино, не церемоньтеся! – гостинно припрошує її Оксен. Очі його святково зволожилися, він приязно дивиться на жінку. І, щоб зробити їй приємне, починає вихваляти її чоловіка: – Гарний чоловік ваш, Мокрино. СКАЧАТЬ