І будуть люди. Анатолій Дімаров

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ не гріши перед Богом, – лиховісно умовляв Свирида високий. – Ану, хлопці, допоможіть хазяїнові пригадати, куди він приховав своє золото!

      Бандити ухопили залізну заслінку, нагорнули на неї розжарене вугілля, поклали біля Свиридових ніг.

      – Ставте, хлопці, його ноги – нехай погріється!

      Свирид шарпонувся щосили, побілів, наче смерть, застогнав.

      – Годі, хлопці, годі, – наказав отаман, що не спускав із Свирида очей – Бачу, що хазяїн уже щось пригадав.

      Свирид дихав важко, із храпом. Водив скаламутнілими від болю очима, видно, нічого не бачив. Та ось зустрівся поглядом із чіпкими оченятами отамана, і очі його сповнилися такою ненавистю, що бандит аж відсахнувся:

      – Ого. Так де ж, хазяїне, твоє золото?

      Свирид повів очима по хаті, затримався поглядом на печі. Якась думка майнула в його очах, затріпотіла гаряче і мстиво.

      – Розв’яжіть.

      – А скажеш, де золото?

      – Скажу.

      – Оце інший макар! – зрадів високий. – Люблю, коли людям вертається пам’ять!

      Свирида розв’язали, він, спираючись руками на ослін, спробував стати на попечені ноги, але не зміг.

      – Підсадіть мене на піч… там золото…

      Свирид порався на величезній печі, бандити нетерпляче чекали внизу. Особливо нетерпеливився високий: стаючи навшпиньки і витягуючи довгу шию, намагався заглянути на піч, квапив, роздуваючи золоті вогники в очах:

      – Хазяїн, скоро там?

      – Зараз, – глухо, як із могили, озивався Свирид.

      – Дістаєш там, хазяїн?

      – Зараз дістану!

      Свирид натрусив на полиці гаківниці пороху, звів сталевий курок, перехрестився, притиснув важкий приклад до плеча:

      – Забирай, отамане, своє золото!

      Отаман похапливо вискочив на піл, потягнувся до печі, наставивши руки.

      Стоголосою гарматою ревонула гаківниця, оглушила всіх, хто був у хаті. Отаманової голови як не було: впало додолу обезглавлене тіло з коротко відрубаною, як у курки, шиєю.

      Варвара зламалась у стані, чіпляючись руками за стіл, осіла на підлогу, провалилась у темряву. Свекор, коли його стягали з печі, встиг іще двом розвалити голови важким прикладом рушниці, а третьому залізними пальцями скрутити в’язи, але бандитів було багато – всіх не передушиш, – гуртом навалились на нього, зв’язали, потягли, як собаку, до річки і довго відводили душу – катували під вербами.

      Про незваних гостей повідомив Оксена сусідський хлопчак – примчав аж до маслобойні на коні. Оксен вихопився на воза, гнав коней, не жаліючи батога, а Іван, що встиг ускочити слідом за батьком, щосили тримався за драбки.

      З гори до хутора коні не мчали – летіли, розпластавшись у божевільному галопові. Вітер обривав із них шмаття піни, бризкав просто в обличчя Оксенові гарячим дощем.

      Прогуркотіли під колесами розбиті ворота. Видовженими тінями промчали мимо клуня, кошара, сарай, оббігли довкола них, застигли, і не встиг ще Іван поворухнутися, СКАЧАТЬ