І будуть люди. Анатолій Дімаров

Чтение книги онлайн.

      – Та де ж їх набрати, коли кури не нанесли!

      – Тоді п’ятдесят лиши вдома. Іншим разом продамо.

      І таки добивався свого: віз на базар рівно дві сотні крашанок.

      Оця цифра забрала над ним владу відтоді, як Оксен задумав округлити вісімдесят сім своїх десятин до ста. Десять купив якраз перед війною в пана: набридав його управителеві, возив йому подарунки, поки той намовив панка продати отой клапоть поля, що прилягав до Івасютиного, «бо на ньому, скажу я вам, Миколо Трохимовичу, наче чорти толочилися: що не посієш – ніщо не родить!..» Пан, спасибі управителеві, взяв невелику ціну. Правда, довелося дещо сипонути управителеві, але все ж обійшлося дешевше, ніж коли б він посунувся просто до пана.

      Тепер лишилося купити три десятини. І їх не треба було далеко шукати, вони були поряд. Вклинилися в Івасютине поле, неначе заноза, не давали спокою ні вдень ні вночі. Коли б вони належали панові, то давно б уже перейшли до Оксена: не постояв би він за ціною, аби тільки стати власником отих десятин.

      Та на біду те поле належало найупертішій на всю Полтавщину людині – Протасієві Некованому.

      Скільки знали Протасія, він усе робив не так, як люди, а навпаки. Ще малим здирав із нього шкуру батько за оту віслячу упертість. Збирається, було, Протасій гуляти, надворі мороз, аж земля тріщить, батько й каже:

      – Одягай, сину, кожуха і валянки та не забудь і рукавиці, бо прийдеш і без ніг, і без рук: бач, яке холодище надворі!

      Протасій, що вже примірявся до валянок, відразу ж роздумає:

      – І зовсім не холодно. То вам, тату, так тільки здається.

      – А, вража дитино, так ти батька не слухатись! – закричить тоді батько, ухопить добрячу хлудину та й почне періщити нею впертющого вилупка.

      Перереве, переплаче Протасій, а таки простягне руки за благенькими чобітьми, бо надворі ж – «аніскілечки не холодно»!

      Повертається із забавок весь посинілий, пальці судомлять зашпори, а ніг уже зовсім не чути: стукотять, як дерев’яні.

      – А чи не казав же я тобі, вражий сину, що змерзнеш! – стріча його докірливо батько.

      – І зовсім не змерз, – видзвонюючи зубами, відповість упертюх та й полізе на піч, у гаряче просо, – виганяти лихі зашпори.

      Одружився Протасій тільки тому, що батько раяв йому ще кілька років почекати, не поспішати з цим ділом.

      – Ти ж іще, сину, молодий, ще й не напарубкувався як слід.

      – А нащо мені парубкувати!

      Батько глянув був на чаплію, що з роками замінила пужално, а потім махнув безнадійно рукою:

      – Про мене… Захотів у петлю – стромляй туди свою дурну голову! Засилай старостів хоч і сьогодні, якщо тобі так приспічило!

      Протасій не був би Протасієм, коли б не заперечив і тут:

      – І не сьогодні, а завтра.

      Батько так і вилетів з хати. Ухопив нові граблі та й потрощив їх на друзки об дубову СКАЧАТЬ