Крос у небуття. Юрий Сорока

Чтение книги онлайн.

      – Що тут? – першим підійшов Мишко. З перепою у нього було пом’яте й смішне обличчя, але Павлові Івановичу було не до сміху.

      – Машина щойно у річку впала. Пливемо прудко, може хто живий залишився!

      Не минуло й трьох хвилин, як Павло Іванович вдвох з Мишком уже сиділи у човні. Мишко веслував незграбно, але човен поволі наближався до місця, на якому хвилі вкрили автомобіль. Ставши колінами на гумовий борт, Павло Іванович напружено вдивлявся у воду під скелястою стіною протилежного берега.

      – Ніби виплив хтось! – видихнув нарешті Павло Іванович. Він ясно бачив, що у хвилях борсалась темна постать. – Мишко, наляж, може врятуємо!

      Хвилини тяглись повільно, а короткі весла в руках у Михайла так і норовили розвернути човник то в один, то в інший бік. Не дивлячись на це, потерпілий, либонь, помітив своїх рятівників. Павлу Івановичу здалося, що він почав плисти їм назустріч. Минуло ще кілька напружених хвилин і чоловік нарешті опинився поряд з човном.

      – Як ти, чоловіче? – гукнув Павло Іванович і простягнув руку потерпілому. – Хапайся! Як же вас так понесло, от біда!

      Чоловік у воді мовчав лише голосно дихав. Руки він не подавав. Павло Іванович схопив нещасного за комір і втягнув у човен. Побачив перед собою закривавлене обличчя хлопця років двадцяти п’яти.

      – Ти сам був? – прохрипів Мишко. – Може ще когось встигнемо витягти?

      Потерпілий мовчав, лише відсапувався. Павло Іванович, який добре знав ці місця, поволі покрутив головою. Якщо у машині хто й залишився, дістати його вони не зможуть. Під днищем човна більше десяти метрів водяної товщі. Подолати їх без спеціального спорядження ніхто з рибалок не зміг би. Раптом погляд Павла Івановича натрапив на руки молодика. Затиснуті у кулаки долоні хлопця посиніли і попухли, а зап’ястя було міцно зв’язано чорним армійським електрокабелем. Павло Іванович бачив такий кабель під час служби у війську. Його використовували для проведення польових телефонів під час навчань. Завдяки сталевій жилі під обмоткою, розірвати такий кабель було не під силу навіть досить сильній людині. Павлові Івановичу стало не по собі.

      – Що з тобою трапилось, хлопче?

      Мовчання. Павло Іванович дістав свого складного рибальського ножа й заходився звільняти професійно зв’язані руки нещасного. Розрізав кабель, лише добряче затупивши ножа. Далі швидко розмотав пута. Врятований засичав від болю і почав розтирати занімілі руки. Павло Іванович, одягнений, як і Мишко, у армійський бушлат і светр, зрозумів, що хлопчина добряче потерпає від холоду у своєму промоклому наскрізь одязі. Тим часом Мишко майже догріб до берега.

      – Ігор, розпали багаття! – крикнув Павло Іванович товаришу на березі.

      Причалили до темної стрічки розмитої водою гірської породи, з якої складався берег. Мишко й Павло Іванович, допомогли врятованому вийти на берег. Скоро хлопчина СКАЧАТЬ