Крос у небуття. Юрий Сорока

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і зустрілися, Вася, – мовив до нього лагідним голосом. – Я тебе попереджав? Попереджав! А ти? Ти не послухав!

      – Потап… – встиг витиснути з себе парубок, – я…

      – Помовчи, – покрутив головою Потап. – Зараз я буду говорити. Ви, чепушили, посміли мене розвести. І жити з моєї землі. Гарно жити, маю сказати. Братва шампанське оцінила. І три тисячі бакинських у шхері. Моїх бакинських! Ти, Вася, хотів мене на три тисячі баксів опустити?

      – Потап, я все поясню!

      Потап повільно похитав головою. Його обличчя скривилось у зловісній посмішці.

      – А що ти, фуцин, можеш пояснити? Все ясно як божий день: ти мене хотів опустити на три тисячі. А опускають кого? Вірно, півнів. Але я не півень, Васю. Я лев. І ніколи не вибачаю тих, хто вважає мене півнем. Згоден?

      Він розмахнувся і вдарив хлопця прикладом автомата в обличчя. Той, зойкнувши, упав. За мить, отримавши кілька десятків нищівних ударів від бійців Потапа, попадали решта парубків. І хоча вони не намагались чинити опір, Софрон з Біляшем кілька хвилин били їх ногами. Потап неквапливо дістав з кишені пачку цигарок і припалив від запальнички.

      – Досить їх пресувати, Софрон! – кинув до бандита, котрий надто затято «працював» над одним з лежачих. Навіть не приглядаючись, можна було зрозуміти, що потерпілий не подає ознак життя. – В’яжіть і в машину.

      Опинившись за кермом, Потап замислився. Долю терпил він вирішив давно, залишились хіба технічні питання. Надто ретельно приховувати кінці він не збирався. Трупи мали з’явитись в полі зору широкої громадськості за кілька днів. У такому випадку в близьких до Потапа колах не буде таємницею, хто покарав недолугих конкурентів. Тоді страх стримає бажаючих переходити йому дорогу в майбутньому. Разом з тим, тіла не можна залишати в селі. Їх тут бачили вдень, а мусора, котрі не надто вільно почували себе у Кам’янці-Подільському, все ж почнуть «рити».

      До вікна машини підійшов Софрон.

      – Завантажили? – поглянув на нього Потап.

      – Так.

      – Надійно пов’язані, не розбіжаться?

      – Вони своє відбігали, – байдужно знизав плечима Софрон. – Але вирішувати тобі. Скажеш – мочканемо прямо тут. Тоді точно на лижі не стануть.

      – Не треба здіймати кіпіш у селі, Софрон. Головою думай, – пробурчав Потап.

      У пітьмі він не помітив, як хижо блиснув погляд бійця. Софрон не терпів переваги і якщо дозволяв керувати собою Потапу, то лише через переконання у тимчасовості такого становища.

      – За кермо їхньої тачки сядеш, – провадив далі Потап. – Балабона з собою візьми про всяк випадок. Нехай під батогом тримає. Навіть теля брикається, коли на забій ведуть…

      За хвилину білосніжний «Форд» виїхав з подвір’я і покотився шляхом, яким нещодавно заїхав у село. За ним, немов вовки за пораненим оленем, линули чорний «Мерседес» Потапа, і сиві «БМВ» та «Ауді» його бійців.

      Їхали СКАЧАТЬ