Крос у небуття. Юрий Сорока

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ витримав погляд. Він взяв пістолет, підійшов до «Форда», відчинив по черзі задні дверцята і тричі вистрілив, цілячись у голови пасажирам, котрі встигли лише промугикати щось нерозбірливе. Скінчивши, відчинив багажник і вистрілив ще раз. Після скоєного повернувся до Потапа і простягнув йому пістолет.

      – Готові, – сказав так, немов ходив поглянути на мангал з шпицями шашлику. – На останнього даремно набій тратив, ласти склеїв ще в селі.

      Потап поглянув на пістолет у руці Софрона і похитав головою. Він не настільки дурний, аби тримати при собі ствол, на якому чотири трупа.

      – Залиш собі. Все, братва. «Форд» у Смотрич і по коням. Вже розвиднюється, нам тут нічого робити.

      За хвилину білосніжна іномарка, створюючи несамовитий тріск у кущах підліску, помчала у свою останню подорож. Софрон, перед тим як зачинити дверцята, уважно оглянув плоди своєї «роботи», але не помітив, що поміж двох трупів на задньому сидінні, з тремтінням на вустах, намагався боротися із власним жахом забризканий кров’ю і мозковою речовиною, але усе ще живий хлопець. Скоро хвилі зійшлися над понівеченим автомобілем, і лише невеличкі брижі на воді нагадували про трагедію, яка розігралася щойно на березі Смотрича. Три темних іномарки мчали у напрямку Кам’янця-Подільського. Їхні пасажири поспішали відпочити від своїх праць.

      Розділ 3

      26 квітня 1996 року. 5. 30.

      Берег ріки Смотрич. 12 кілометрів від Кам’янця-Подільського

      Павло Іванович Карась від учорашнього вечора мав такий гарний настрій, який зіпсувати не могло навіть повідомлення про початок Третьої світової війни. Та що там міфічна Третя світова! Такого настрою не зіпсує приїзд тещі на кілька тижнів. А теща у Павла Івановича, потрібно зауважити, могла зіпсувати настрій середньостатистичного дрібного службовця, навіть не акцентуючи на цьому уваги.

      Як і минулорічний виїзд порибалити на Дністер, Павло Іванович ретельно готував зустріч з мрією і переживав все задовго до призначеної дати, плекаючи у думках сходження ранкової зорі і себе з вудкою у руках. Він мріяв про Дністер за кульманом у кабінеті, або у задимленій курилці. У салоні переповненого тролейбусу, або, засипаючи поряд з дружиною, Людмилою Володимирівною. Тією самою Людмилою Володимирівною, котра поступово перетворила життя Павла Івановича на тихий жах.

      Дружина Павла Івановича Карася мала чітку впевненість, що її зовнішня привабливість може цілком компенсувати нестерпний характер, а чоловік у сім’ї потрібний саме для того, щоб день і ніч працювати для забезпечення її досить солідних потреб у грошових знаках. Тому й тримала Павла Івановича залізною хваткою, не даючи зайвий раз вхопити ковток жаданої свободи. Чи варто за таких обставин дивуватись, що той рідкісний протяг волі, яким ставав виїзд на Дністер у компанії з кількома давніми друзями й однодумцями, був для Павла Івановича подією непересічною.

      Він СКАЧАТЬ