Бог-Імператор Дюни. Фрэнк Герберт

Чтение книги онлайн.

      – Чи інші… я… чи хтось із них був плідником?

      – Деякі. У вас є потомки.

      – Хто?

      – Я один із них.

      Айдаго заглянув Монео в очі, раптом заблукавши в плутанині зв’язків. «Це годі зрозуміти, – вирішив він. – Монео, очевидно, старший за… Але я…» Хто з них насправді старший? Хто тут предок, а хто потомок?

      – Час від часу я й сам маю з цим проблему, – сказав Монео. – Якщо це допоможе, Владика Лето запевнив мене, що ви не є моїм потомком у звичайному значенні слова. Але можете стати батьком деяких моїх потомків.

      Айдаго вражено хитнув головою.

      – Інколи я думаю, що тільки Бог-Імператор може розібратися у цьому всьому, – промовив Монео.

      – Це інша річ! – відповів Айдаго. – Це боже ремесло.

      – Владика Лето каже, що він створив святу непристойність.

      Це була не та відповідь, якої чекав Айдаго. «А чого я сподівався? Захисту Владики Лето?»

      – Свята непристойність, – повторив Монео. Слова скочувалися йому з язика з дивно радісним присмаком.

      Айдаго пильно втупився в Монео. «Він ненавидить свого Бога-Імператора! Ні… він його боїться. Але хіба ж ми не завжди ненавидимо того, кого боїмося?»

      – Ви в нього вірите? – запитав Айдаго.

      – Маєте на увазі, чи поділяю я загальну релігію?

      – Ні! Чи вірить він сам?

      – Думаю, що так.

      – Чому? Чому ви так вважаєте?

      – Бо він каже, що не хоче творити нових лицеплясів. Він наполягає, щоб його людське стадо, паруючись, розмножувалося так, як це відбувалося завжди.

      – Що, у біса, воно має з цим спільного?

      – Ви спитали мене, у що він вірить. Думаю, він вірить у випадок. Думаю, це його бог.

      – Це марновірство!

      – Зважаючи на обставини Імперії, дуже відважне марновірство.

      Айдаго зиркнув на Монео.

      – Ви кляті Атріди, – пробурмотів він. – Ви відважитеся на все!

      Монео зауважив у голосі Айдаго неприязнь, змішану із захопленням.

      «Дункани завжди так починають».

      – Дитиною вона підглядала за мною, пам’ятаєш? Коли Сіона думала, що я не бачу, стежила за мною, як пустельний яструб, що кружляє над схованкою своєї здобичі. Ти сам про це згадував.

      Кажучи це, Лето на чверть оберту повернув своє тіло на повозі. Через це обличчя під каптуром оболонки наблизилося до Монео, який підтюпцем трюхав поруч із повозом.

      Світанок СКАЧАТЬ