Постріл в Опері. Лада Лузіна

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      У таких костюмах і краватках чоловіки зазвичай пропонують одружитися.

      – Ні. Тобто так, – заторохтіла вона. – Але не тут. Нам краще тихо піти. Й чимшвидше. Інакше… – показала вона в бік крику.

      Миру не слід потрапляти на материні очі!

      На Дашині – тим паче!

      Ковальова мала великі підозри: при вигляді воскреслого сатаніста Землепотрясна Чуб загорлає в унісон з її мамою, й не могла навіть уявити, що буде, коли два таких тайфуни зіллються в один.

      – Мені треба зібрати речі, – заквапилася вона. – Я сюди навряд чи повернуся. – Спотикаючись на картоплі, Ковальова поквапилася до старої шафи, в якій вік вікувала допотопна фанерна валіза.

      – А це твій батько? – Мир схилився над письмовим столом, де під склом лежали листівки й вирізки, фотографії, картинки. – Ви з ним схожі.

      Машу вкололо. Боляче!

      Вона ступила в бік стола.

      Старе-престаре фото: тато, мама, вона, старший брат. Маша в розтягнутих дитячих трусах стояла на плечах у батька.

      Стояла й не боялася – батько міцно тримав її за руки.

      Піднявши запорошене скло, дочка вигребла з нього все, що там було, й кинула сімейний архів у пащеку валізи.

      – Це теж брати? – Мир узяв з ліжка іграшкового Вінні-Пуха.

      – Бери.

      Ведмежа тато їй подарував у шість років!

      – І значки забирай.

      Значки з емблемами київських фестивалів й олімпіад їй купував тато – за ними Маша вивчала історію Міста!

      Мир слухняно зняв зі стіни поколоту значками хустку.

      – І цю картинку, – наказала Маша. – І глобус. І тапочки… Це все він.

      Таточку,

      – швидко нашкрябала вона записку натомість,

      у мене все гаразд. Я тебе дуже люблю. Я дуже хвилююся за тебе.

      Пробач мені, будь ласка.

Маша.

      Вона заклякла з папірцем у руках.

      – Її не можна залишати. Мама знайде її першою й не віддасть батькові. Вона така… Вона непогана. Просто дуже вперта.

      – Я всю квартиру освячу! – линув з кухні голос Ганни Миколаївни. – Все сіллю посиплю. Ти сюди й зайти не зможеш, нечисть проклята!

      Із чого випливав безрадісний висновок: відьом у Машиному роду теж не знайшлося.

      – Хочеш, я підстережу твого батька біля під'їзду й передам йому листа? – сказав Мирослав.

      – Ти справді можеш увечері сюди під'їхати? Спеціально?

      – Я зроблю все, що ти хочеш. Я ж кохаю тебе.

      – Дякую, – зім'яла небезпечну тему вона.

      Мир сховав записку до кишені.

      – Що ще? – Вона озирнулася. – Ох, так… Одежа. Конспекти.

      У пащеку валізи полетіли нехитрі пожитки: светри, футболки, колготи, зошити, книги, труси.

      – Ти допоможеш мені спустити сумку через вікно?

      – Звісно. Я завжди допомагатиму тобі. Я ж кохаю тебе. Можна я поїду з тобою?

      – Куди?

СКАЧАТЬ