Постріл в Опері. Лада Лузіна

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Однокурсник спритно піднявся пожежними сходами, спустившись якими три дні тому, «ніби крадійка», Маша пішла з дому «назавжди».

      – Ти живий…

      Він сидів на підвіконні.

      Вродливий. Серйозний. У костюмі й краватці.

      – Там, у лікарні, лікар сказав нам неправду? – Маша торкнулася його руки – рука була теплою.

      Він був живий. Вона й не бачила його мертвим! Лікар, який повідомив їм у коридорі лікарні страшну новину, напевне переплутав ім'я хворого.

      – Лікар сказав нам, що ти…

      – Я знаю, – нудячись обрубав її Мир.

      І Маша почула: йому нецікаво про це говорити.

      «Логічно», – подумала вона.

      Мабуть, усі три дні, що їх розділили, йому довелося говорити лише про це.

      – Я така рада, що ти живий, – сказала вона й усвідомила вимовлене.

      Він не загинув, рятуючи її.

      Вона – не вбивця!

      Невинна!!!

      Радість, велика, сповнила її тіло.

      – Ти цілий? – схвильовано заворкотіла вона. – Було стільки крові. У тебе перелом? Чи що?

      – Господь із ним усім, – сказав Красавицький. – Усе це дрібниці, порівняно…

      – З чим?

      – Я мушу сказати тобі одну неприємну річ. – Обіцянка пророкотіла похмуро й глухо. – Я кохаю тебе, Машо. Я не зміг тебе розлюбити.

      Винна!!!

      «Присуха! Чар-зілля… Даша приворожила його до мене».

      Радість згасла.

      – Пізно, – винесла вона вирок.

      – Для кохання нема «пізно».

      Те саме Маша сказала і Врубелю.

      «А якщо нема пізно?»

      – Але виявилося, що пізно – є.

      – Мире, пробач мені, – попросила студентка. – Але я… не кохаю тебе більше. Я кохала тебе на першому курсі. І на другому… Ти не звертав на мене уваги. А я думала, що кохаю тебе, але…

      Мир Красавицький – найвродливіший хлопець їхнього інституту – був несправжнім коханням.

      Маша кохала його як ідеал з книжок, кохала тоді, коли ще не жила, а тільки мріяла про кохання в скляному акваріумі своєї самотності.

      Проте навіть її книжкові фантоми – мрії про казковий, булгаковський світ – виявилися насправді більш реальними, ніж її надумане кохання до реального Мира.

      – Я кохаю іншого. Пробач.

      – Я пробачу тобі все, що завгодно. Я ж тебе кохаю, – сказав він.

      – Ні. Ти не знаєш, – заперечила вона. – У мене буде дитина! Від іншого чоловіка. Від Михайла Врубеля. Він помер…

      Страшна Таємниця Маші вихопилася назовні, вилилася в слова. Слова розрослися, наповнили кімнату.

      «Що робити?»

      Вона чекала дитину від чоловіка, похованого століття тому. Вона чекала дитину, і коли б її мати знала про це, відволікти від морального знищення дочки, яка «принесла в подолі», не змогла б і Землепотрясна Даша. Вона, двадцятидворічна, майже вигнана з дому, майже розжалувана з Києвиць, чекала СКАЧАТЬ