Постріл в Опері. Лада Лузіна

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Маша Ковальова лягла.

      Знічев’я Землепотрясна розгорнула зошит з «математикою».

      – Дурня якась, – прокоментувала вона за хвилину. – Слухай, Машо, а ти нам так і не сказала, чого в тебе такий паршивий настрій? Через суд? Так?

      – Так, – сказала Маша. Потім подумала й сказала правду: – Ні.

      – Звісно, ні, – запевнила Чуб. – Він у тебе давно паршивий. Відтоді, коли ти із купальського шабашу злиняла. Адже я знаю, куди ти побігла.

      – Знаєш, – не стала сперечатися та.

      – Але я чесно мовчу.

      Від подиву Ковальова на мить відвела погляд від життєво важливого неба й подивилася на Дашу.

      Даша, яка чесно мовчала майже три доби, була явищем неймовірним!

      – До свого художника побігла в ХІХ століття. До Врубеля. Еге ж?

      – Еге?

      – Ну й чьо, не склалося? – співчутливо сказала подруга.

      – Не склалося.

      – Я так і зрозуміла, – задоволено кивнула Чуб. – І в мене з Демоном не склалося. Тобто з моїм Демоном – із Яном. На шабаші все було наче сюди-туди… Точно не пам’ятаю, нетвереза була. А коли протверезіла, допетрала: то ж був зовсім інший Ян. Холодний якийсь. Дивно. Я ж йому подобалася – точно!

      – Не подобалася ти йому, – неочікувано жорстко сказала Маша. – Ані ти, ані я, ані Катя. Повір. Я з ним розмовляла.

      – З моїм Яном?!

      – Ні. З моїм Деном.

      Тут автор має дещо пояснити.

      Із тим, кого Голова київських відьом Василиса Андріївна шанобливо називала Хазяїном, кого книга Києвиць називала «Той, що стоїть по ліву руку» й кого Даша й Маша, за притаманною людям звичкою, називали Демоном, – із Дем’яном, Яном, Демитрієм Києвицьким у без року тиждень Києвиць склалися складнопідрядні стосунки.

      Почати з того, що кожна з Трьох Києвиць бачила Свого Демона.

      Перед Катею він з’являвся у вигляді холодного блондина.

      Перед Дашею – у вигляді моторного рудого хлопця (в якого Землепотрясна Даша не проминула закохатися по самі вуха!)

      Маша ж водила знайомство з нічнооким і чорноволосим, який спочатку з’явився перед нею веселим і добродушним, але дуже швидко дав зрозуміти: то була лише маска, покликана пом’якшити випадковим обраницям перехід до іншого Києва.

      І Маші деколи доводилося бачити його непроникний погляд, губи, що говорили загадками й напівнатяками. Та наштовхуватися на його зневагу.

      Не так щоб Демон відмовлявся їм допомагати.

      Але ранг його в Києві був надто високий, щоб він вважав за потрібне приховувати: він поважає не їх, а їхню владу, бо вони – люди, сліпі, викликають у нього таку саму пихату зневагу, як сліпі кошенята у людей, які не схильні милуватися нерозумними тваринками.

      – Ні, я не вірю! – Від надміру почуттів Чуб схопилася на ноги, задзвеніла сережками. – Не вірю, що я Яну зовсім перестала подобатися! СКАЧАТЬ