Міра людини. Марко Мальвальди

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ землі. Зазвичай військові справи довіряли професійним воякам з їхніми капітанами на чолі, таким, як Джон Гоквуд, один із найвідоміших вільнонайманих воєначальників-кондотьєрів того часу. От він справді мав кінний пам’ятник на свою честь, і справді заввишки понад сім метрів. Але слід вказати, що мистецький витвір, знаний під назвою «Надгробний кінний пам’ятник Джонові Гоквуду», насправді був фрескою, яку Паоло Уччелло написав на стіні в соборі Санта-Марія-дель-Фйоре у Флоренції, і обмежений був двома вимірами.

      Англійський кондотьєр, якщо його вітати словами «Мир вам», зазвичай відповідав: «Сподіваймося, що ні! Інакше я залишуся без роботи». У цьому не було ані крихти цинізму, ішлося про чистий професіоналізм. Такі вояки і їхні воєначальники, що зробили війну справою свого життя, не мали аніякого бажання померти в битві. Оскільки вони були солдати, а не герої, то всі підсумки численних битв і війн між комунами зазвичай підбивали в нетривалих сутичках. Жертвами насилля в таких війнах переважно виявлялися жителі захоплених міст, яких убивали, обкрадали, ґвалтували без найменшої можливості спротиву. Ясно, що за таких обставин, коли протягом багатьох десятків літ вояки не раз переходили від однієї сторони до супротивної, не маючи особливих особистих причин захищати те чи інше місто, це призводило до знецінення їхніх моральних принципів.

      Із французьким військом ситуація була зовсім іншою. По-перше, воно повністю складалося із французів. Ніяких тобі чужоземних найманців – германців, голландців чи ще яких продажних вояк. Замість них – міцні загони жорстоких земляків Його Християнської Величності Карла VІІІ, з яким ті мали спільну мову й цілі. По-друге, тоді як в Італії кондотьєри були такі вишукані, що як не вони, то їхні нащадки подеколи ставали синьйорами чи дипломатами, у Франції розподіл соціальних ролей ще до такого не дійшов, а тому французькі солдати так і залишалися солдатами, тобто особами, навченими вбивати будь-яких чужоземних підданих, що потрапляли їм на очі.

      – Треба нам дізнатися більше про наміри французів, – промовив Моро після тривалої мовчанки. – Ми вже й так занадто довго чекаємо.

* * *

      – Авжеж, я вже й так занадто довго чекаю! – вигукнув чоловічок у шкарпетках і нічній сорочці. – Де мій сніданок?

      – Я негайно запитаю, Ваша Величносте, – поспішив відповісти герцог де Коммін, прямуючи до дверей.

      – Давно пора, – зауважив Його Величність, скинувши з ліжка ковдри, під якими виявилася напівгола жінка, за виглядом – повія. – А ти давай одягайся й геть звідси! Нам із герцогом треба поговорити про серйозні справи!

      – Гей, сір, що за чортівня! – відповіла жінка, у такий спосіб довівши, що не лише за виглядом, а й за манерами була справжньою повією.

      – Давай, хутко, це не для твоїх вух! – Його Величність Карл VІІІ почав злазити з ліжка, що було нелегко, адже матрац лежав на висоті десь вісімдесят сантиметрів від підлоги, а ноги величності – не більш як шістдесят сантиметрів завдовжки. – СКАЧАТЬ