Восьма жертва. Дарина Гнатко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Та мала ж рухатися – згадка про сильні кулаки чоловіка гоновила-таки вперед. І Солоха, вибравшись на стежину, обережно посунула до села свого, розмірковуючи вцікавлено об тім, хто ж то воно швендяє поночі та страшить люд Божий. Хоча коли вже бути правдивою, то який там з неї люд Божий – до церкви навідується геть рідко, постів не тримає, молитов не вичитує, грішить і до сповіді не поспішається…

      Кроків за п’ять до напруженого слуху Солохи знову долинулося шарудіння – десь там попереду, куди мала вона йти. І, зачувши його, бідолашна молодиця ледь знову не впалася рачки, але все ж стрималася, придивилася – добре, що місяць, тепер повністю визирнувши з-за хмар, гарно освітлював місцину. Й Солоха роздивилася певне, що ж не майоріє попереду жодна постать людини, а шарудить же то… Дотямивши того, хто ж саме міг шарудітися в хащах, Солоха злякалася так, що ледь не знепритомніла, не впалася на стежину ту кляту… й коли б таке вже трапилося, ото б посмакував сіроманець сала її, наїденого в досить ситім шлюбі з Миколою Раденком.

      Геть непослушливі, замерзлі пальці сотворили хресне знамення.

      – Господи, спаси та сохрани!

      Занімілі вуста шепотіли незвичні слова молитви, а босі, брудні ноги норовливо тупотілися на місці, робили то один непевний, куценький крок, потім інший… Шарудіння долиналося тепер ближче, і геть перестрашеній Солосі вже видавалося, що з диких порічок попереду на неї хижо дивиться той, хто несе з собою смерть, – вовк.

      Але йшла вперед.

      Зробила ще декілька кроків і побачила біля стежини, наче білілося щось при сріблястім світлі місяця на темному оксамиті землі…

      Чомусь спиною пройшовся мороз, умить заробилося муторно.

      Солоха нерухомо застиглася, чутливо дослухаючись до того шарудіння клятого, й здригнулася, сіпнулася назад, коли з тих порічок з’явився винуватець клятого та лячного такого в цю нічну годину шарудіння – невеличка рудава лисиця, гострий писок котрої чутливо донюхувався до того, що білілося ото там у траві, попереду Солохи.

      Відчувши, як відпускає страх, Солоха перевела подих.

      – А щоби ж тобі та короста писка вхопила! – Щиро вилаявшись, вона нахилилася, навпомацки надибала край стежини каменюку, яку й пожбурила в бік лисиці… Не влучила, звичайно ж, – руда тявкнула наче перестрашено й в одну мить кинулася в ті порічки, з котрих і з’явилася була.

      Солоха шпурнула слідкома ще якусь гілляку.

      – Пішла геть, проклята.

      Далі рухалася вже більш певно, бо слух обігрівало шарудіння лисиці в порічках, котра віддалялася геть. Тільки те біле, що все ще лежало на стежині… воно непокоїло, викликало муторний страх, і Солоха знову зупинилася, дослухалася до тиші ліску, в котрому тепер лише далеким відлунням долиналося шарудіння втікаючої лисиці. Чула від пліткуватих сусідок, що новий гарнізон СКАЧАТЬ