Кола на воді. Олена Печорна
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Кола на воді - Олена Печорна страница 17
Название: Кола на воді
Автор: Олена Печорна
Жанр: Современная зарубежная литература
isbn: 978-966-14-5319-6, 978-966-14-5323-3,978-966-14-4817-8
isbn:
– Я його берегтиму, обіцяю. А вас пам’ятатиму завжди-завжди, і донечку вашу. Спасибі. Сьогодні неначе мій день народження.
Озеро дивилося у розпечене небо широко розплющеними зіницями квітів і мріяло. Про що? Може, про літній дощ у себе на долонях, а може… про звабливий шепіт океанських хвиль? Чоловік зітхнув. Тиша. Здається, що вода застигла й навіть не дихає, а десь у цій прозорій схованці співають колискові дві загублені душі. Йому потрібно їх почути – до крику, до болю, до одуріння, але як не прислухайся, слів не розбереш. Слухати треба живих, слухати і чути.
– З днем народження, доню. З днем народження.
Пізно вночі задзвонив телефон. Анатолій зіскочив з ліжка й довго не міг збагнути: чий мобільний, де, чому так пізно? А коли нарешті знайшов у кишені сорочки сріблясту нокію, остовпів. Це ж лікар віддав сьогодні телефон Ірини, і той увесь день мовчав, щоб зараз ось так раптово озватися одним-єдиним іменем – Валюша.
– Алло! Ну нарешті, Іро, я так хвилювалась. Ти чому на зв’язок не виходиш? Де моя іменинниця? Поклич Оксанку.
Горло стисло щось важке.
– Валю, Оксанки нема. Ми її поховали. Приїзди, ти потрібна.
Вранці Рената пила міцну каву й мовчала. Солодка жінка образилась, але навіть це робила зі смаком. Анатолій не втримався й роздратовано цокнув чашкою об стіл. Темна рідина повільно поповзла дерев’яною поверхнею й огорнула все довкола в оксамитовий аромат. Так пахне ранок. Жінка продовжувала пити каву й навіть не підвела голови.
– Годі, Ренато. Так не можна.
Тиша.
– Ти мене ігноруєш?
Жінка вистрелила поглядом:
– А ти? Ти кого ігноруєш? Усіх? Чи тільки своє життя? Я втомилась дивитися, як ти нищиш себе. Боляче? Напевно, вже ні. Бо ти кайфуєш у цьому своєму горі. Чуєш? Не підпускаєш до себе нікого й нічого. Зачинився й втішаєшся ним, от тільки я ніяк не збагну, де тут сенс?
Анатолій одним швидким рухом витер пляму з ароматом ранку. Сенс.
– Мені потрібен час.
– Скільки? Місяць, два, рік, п’ять, двадцять? А що робити мені, ти не подумав? Де моє місце у твоєму новому світі? Де? Це ж і моє життя також.
Чоловік підійшов, забрав чашку з рук і міцно притис до себе. Чим вона пахне? Кавою?
– Зачекай. Якщо любиш.
Жінка часто-часто дихала в його обіймах. Може, їй не вистачало повітря? Чи життя? Колишнього. Яскравого. Безтурботного. Життя метелика. Знати б тільки, чи вміють метелики любити.
– Обіцяй, що це триватиме недовго.
– Я не знаю. Я вже нічого не знаю.
«Сьогодні я малювала океан і кораблі – великі-великі, аби вони не заблукали в океані. Мені хочеться проектувати такі колись, а потім дивитися, як вони зникають аж на обрії – між водою і небом. Красиво. Скоріше б на море. Татко обіцяв, що ми поїдемо. Цілий місяць біля моря! Рай. Я зможу СКАЧАТЬ