Художник. Денис Замрій
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Художник - Денис Замрій страница 22

Название: Художник

Автор: Денис Замрій

Издательство:

Жанр: Историческая литература

Серия:

isbn: 978-966-14-6264-8,978-966-14-6307-2,978-966-14-6260-0

isbn:

СКАЧАТЬ перший тост, а потім і розмова про справи!

      Григорович був невблаганний. Брюллову нічого не залишалося, як підкоритися. Він підійшов до столу й широко всміхнувся публіці, яка зібралася в залі.

      Вітальне слово вимовив сам Оленін.

      – Панове живописці! Служителі найблагороднішого з мистецтв! У цей день ми раді вітати в стінах академії одного з її вихованців – професора живопису Карла Павловича Брюллова!

      Оленін говорив довго. Брюллов обвів очима присутніх і зауважив у кінці столу Сошенка, який розмовляв із поетом Гребінкою.

      «Ось кому треба показати малюнок дівчинки в стрічках, – подумав Карл Павлович, – але відчуваю, не сьогодні».

      Григорович тим часом спостерігав за Брюлловим, зауважуючи зміни, і шукав нагоди почати розмову, заради якої, власне, усе й влаштовувалося. Василь Іванович крутив на пальці масонський перстень із циркулем і кельмою, вичікуючи зручної нагоди. Нарешті, коли гості дозволили йому відвернути увагу винуватця торжества, Григорович підступився до справи:

      – Карле Павловичу, ви читали мої листи?

      – Так, і дуже уважно, Василю Івановичу.

      – І що ви зможете відповісти з приводу моєї пропозиції? – Григорович вичікувально примружив праве око.

      – У мене до вас одне головне запитання…

      – Ви можете його поставити, не стримуючи себе.

      – Чому саме я?

      – Розумієте, шановний Карле Павловичу… Будучи людиною практичною, я бачу, що академія як осередок мистецтва руйнується. І ви зі своїм авторитетом, талантом, увійшовши в коло її професорів, здатні все відновити. І ім’я, і канони, згідно з якими студентів слід навчати…

      – Невже із самим лише талантом?

      – Карле Павловичу! Усі знають про ваші зв’язки у високих колах.

      Григорович, поза сумнівом, мав на увазі, що Демидов змовився з Брюлловим про купівлю «Останнього дня Помпеї» для подарунка Миколі Першому, щоб тим самим відновити втрачену прихильність імператора. Карл Павлович, як багато людей мистецтва, був особою непрактичною. До того ж ціна, запропонована Демидовим за полотно, видалася художнику більш ніж достойною.

      Брюллов обернувся і глянув просто в обличчя Григоровичу.

      – Добре, я прийму вашу пропозицію. Однак для відновлення високого імені академії я вважаю необхідним влити в неї свіжу кров.

      – Нічого не маю проти. Але… Яким саме чином?

      – Треба, шановний Василю Івановичу, домогтися найвищого дозволу приймати в академію учнів із простолюду!

      – Ви ще скажіть, Карле Павловичу, з кріпаків!

      – І з кріпаків так само, – незворушно кивнув Брюллов.

      Григорович перестав усміхатися.

      Художників-кріпаків у Російській імперії було хоч греблю гати, і ніхто з господарів не палав бажанням із ними розлучатися. Обдарованих простолюдинів зазвичай жаліли пани з лібералів, особливо панянки, утім, на тому справа й завершувалася. Доходило навіть до скандалів. У суспільстві багато говорили про історію портретиста Тропініна, автора відомого портрета Пушкіна і «Мереживниці».

СКАЧАТЬ