Царівна (збірник). Ольга Кобилянська

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ спитав недовірливо, і його очі блиснули. – Він пристойний; але ж бо він чорнявий!

      – Він справді чорнявий, чи в тім що дивного?

      Він спаленів і ніби погрузився в оглядання цього лиця.

      – Я шукав фамілійних черт, – оправдувався півголосом. – Мені здавалося, що він, як ваш брат, мусив би бути русявий. – Опісля запер нетерпеливим рухом альбом і, оглянувшись ще раз по кімнаті, кинувши оком на всі дрібні образки і фотографії на стіні, ухопив за капелюх.

      – Не хочу вам забирати більше часу, – сказав, – тим більше, що мусите також іти в місто. Дощ устає. Я вернуся сейчас і заступлю вас при матері.

      Попрощався й вийшов.

      Я слідила за ним очима так довго, доки не зник з виду.

      «Що я люблю, люблю вже навіки!» – повторював раз по раз якийсь голос у мені. І я була в тім переконана. Він останеться своїй любові вірний…

      Але яка вона буде? Яка царівна?

      Певно, німкеня. Але ні! Він казав раз, що йому слов'янські жінки ліпше подобаються…

* * *

      Послідній тиждень його побуту минав страшно скоро. Він став якийсь нервовий, неспокійний. Майже щодня говорив об своїм від'їзді, або: «Тепер маю перед собою ще п'ять днів», опісля знов: «Тепер лиш три», а врешті сказав: «Маю ще лиш завтра».

      День перед тим «завтра» сиділи ми обоє в городі, недалеко веранди, і він помагав мені вибирати і завивати насіння з різних цвітів. Був мовчазливий, а я старалася його розвеселити, хоч і сама не була в надто яснім настрої.

      – Коли будете мати щось із ваших праць друкованого, то пришлете мені це самі, правда? – обізвавсь урешті.

      – Пришлю.

      – А коли заручитесь, то напишете мені це також самі, добре?

      Я не бачила його лиця при тих словах, а що жартував звичайно в спокійнім тоні, так я взяла ці слова за жарт і відповіла так само спокійно:

      – Добре.

      Він помовчав, а через хвилину сказав:

      – Тоді пришлю вам прегарну велику мушлю[77], котрої шум буде вам пригадувати море.

      – І вас.

      – Мене не потребує вам пригадувати, коли будете вже судженою, – сказав півголосом.

      – Однак я хочу.

      – Коли б я знав, що вона пригадувала би вам мене тоді, то розбив би її поперед усього.

      Я розсміялася тихим сміхом.

      – То значить, що я би її в такім випадку не дістала. Ну, нехай буде й так, але тоді забуду про вас цілком, цілком.

      – Забудьте! – сказав з якоюсь гордою, однак заразом і гіркою веселістю. – Я не пригадаюся вам, певно, нічим. Від матері не довідаєтесь про мене нічого, бо я попросив би її не згадувати вам про мене. Зі знайомими не переписуюся. Часописи не будуть про мене згадувати, бо я ані політик, ані літерат. Взагалі я не тішуся ніякою славою, і залежало мені завсіди на тім дуже мало, щоби здобути собі ім'я і розголос. Я старався лиш про те, щоби бути щирим дорадником і помічником тим, що зверталися з довір'ям до мене, і бути характерним СКАЧАТЬ