Царівна (збірник). Ольга Кобилянська

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ мені бог знає чому, немов навмисне, мов причарований, викликаний його питанням, на силу перед душу – Орядин, і я спустила очі.

      – Дійсно одинока ціль вашого життя? – допитувався вперто.

      З його голосу вдарила тонка іронія, так мовби він не вірив моїм словам, мовби за ними крилося ще щось інше, заховуване поки що в тайні, але таке, що він відгадував. Супротив іронії боролася я ще з дитинства, бо нічого не боліло мене так, не вражало так сильно, як вона. Тому на таке його питання я гордо спалахнула. Що він собі думав? Чи, може, також щось подібне, як багато мужчин, наприклад, що жінка, котра береться і за іншу працю, як за домашню, а головно за перо, хоче тим лише звернути увагу мужчин на себе? Коли б він так про мене думав… і в мене неначе щось із боллю зойкнуло.

      – Це дійсно одинока ціль мого життя… – відповіла я і глянула йому в очі. Його очі горіли, а на устах грала ще ледве замітна іронічна усмішка.

      – Чи ви находите в тім щось гумористичного, пане доктор?

      – О, то ні, відповів він поспішно, відвертаючись від мене і беручись за альбом з фотографіями, що лежав на столі перед ним. – Воно видалося мені лише потрохи чудним.

      – Що я пишу? Це правда, в мене нема відповідної освіти, і я пишу, ведена лише самим чуттям.

      – Ні, того не хотів я сказати, – закинув він, – але те, що ви ще молоді і… і повинні, властиво, життя уживати, а не затребуватися в книжках та тратити між ними свою молодість. Ви… ви могли би й заміж вийти, могли би і так щасливою бути.

      – Це правда, – відповіла я рівнодушно, – я могла би й так бути щасливою; однак я не дивлюся на подружжя, як на одиноку ціль женщини, т. є. не дивлюся як на головну ціль свого життя.

      – Чому? – спитав бистро.

      – Тому, що вона може дуже легко звихнутись, а тим часом праця – її не може мені ніхто відібрати. її можна хіба не прийняти.

      – А коли б її справді не прийнято? – спитав із посміхом. – Коли б її, наприклад, не прийнято, що осталось би вам, крім неї?

      Я глянула на нього широко отвореними, майже наполоханими очима, а опісля водила ними хвильку поза ним.

      – Це не може бути, пане доктор, не може бути! – відповіла я з якоюсь здержуваною розпукою.

      Він дивився на мене зчудований, мов побачив мене такою перший раз у житті. А відтак сказав:

      – Я сам не вірю, щоб воно могло так бути, і питаю лише так, для прикладу, яку мету життя вибрали би ви собі в тім випадку, коли би вам вашої теперішньої цілі забракло, значить, коли би ваших праць не приймали, а лиш для себе ви писати не хотіли би?

      – Я не знаю, пане доктор! Я дійсно не знаю… тоді я була би дуже нещаслива. Бог знає, що б тоді було, якби я не могла працювати по душі.

      – А щастя родинне… чи воно не має у вас жодної вартості? – питав далі.

      – Чому ні? Однак де запорука, що я дістану і його? Ах, я не хочу з тою думкою і зживатися, що воно мені також припаде. Я над тим не хочу ніколи думати. Хто привикне до думки, що йому доля всміхнеться, той двічі чується нещасливим, коли його поб'є недоля!

      – Це правда! – СКАЧАТЬ