Царівна (збірник). Ольга Кобилянська

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ він не питав більше; затявся і мовчав. Трохи згодом прилучився до Оксани і пішов з нею скорим кроком вперед, полишаючи мене і пані Марко далеко за собою. В хаті і при світлі видався мені таким, як в перших днях свого приїзду. Повздержливий, недовірчивий, холодний і уникав мого погляду.

      До сьогоднішньої днини не знаю, з якої причини змінився, але знаю, що моє серце дрижало, мов поранене, того вечора і що, відходячи до своєї кімнати на спочинок, не могла я йому, як звичайно, подати руки і уста мої вимовляли майже на силу і ледве чутно слово «добраніч!» Він стояв на веранді, прислухаючись приказам пані Марко старому огородникові, і при моїм голосі прокинувсь, мов сполоханий.

      – Добраніч! – відповів скоро, і в тім його голосі причулося мені виразно душевне зворушення і якась ураза.

      «Що йому? Що йому?» – питала я себе раз по раз, і жаль і гордість стискали моє серце і проганяли сон з очей.

      А поранок сього ж дня який же був гарний, ясний! Який перетканий світлом і заповідаючий препишну красу! Так, рано був веселий, помагав мені стинати рожі, казав, хоч, розуміється, лише жартом, що я цвіт лотосу, а тепер… Ні, ні, для мене не світить сонце, я вже переконалася об тім сотню разів…

      Другого і третього дня був знов такий самий, а я стала така, як він мене настроїв, – і між нас немов щось уступило.

      Четвертого дня занедужала пані Марко і була дуже роздразнена. Сварила на кухарку, котрої не була би від себе віддалила за ніяку ціну в світі, що зле варить; на старого огородника, що стежки в саду занедбані; на сина, що попсував її робітників і що сидить вічно в чужині, а вона опущена на ласку і неласку наймитів; а на мене гнівалася найбільше. Відказувала, що в мене нема серця, а для її особи то ані крихти. Що я на її жадання байдужна і неуважна; що хоч як їй жаль, але буде мусити обглянутися за другою товаришкою. Що в мене нема для неї часу, а на умі все лиш «літератство» і свої цілі, «бог знає які високі цілі». Що пхаю її на силу в постіль, щоби мала для себе більше часу; що вона переконалася вже про щирість товаришок і була би щаслива, якби Бог забрав уже раз її зі світу і вона не заважала нікому, і т. п.

      Двері від його кімнати стояли широко отворені, і він чув кожне її слово. Сидів на кріслі при бюрку, підперши голову руками, і мовби ловив кожний звук. Вона не слухала і його просьб та упімнень, щоби втихомирилася, а на її закид, що сидить «вічно» в чужині, а вона опущена на ласку і неласку других, відповів лагідно, що й тому буде раз кінець, нехай успокоїться! Він прецінь не задумував ніколи остатися назавсігди при маринарці, вона це знає.

      Я слухала мовчки її несправедливих докорів, вештаючись безшелесно коло неї, як це вона любила, коли лежала в постелі, а відтак, пообкладавши її звичайно зуживаними ліками, вийшла до своєї кімнати, зачиняючи за собою двері, щоби за якийсь час піти в місто задля яких неважних, однак недужою упрямо жаданих орудок.

      Надворі лляв дощ ціле пополуднє, а якраз тепер цідив мов із коновки. Я стояла при вікні зворушена, понижена і дивилася тупо вогкими очима на великі краплі дощу, що билися СКАЧАТЬ