Царівна (збірник). Ольга Кобилянська

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ тому що тим зворушується вона, а всяке зворушення шкодить їй сильно.

      Впрочім, він сам те знає, бо розуміє її недугу найліпше.

      – Вона дійсно дуже слаба, – сказав він і, приступаючи ближче до мене, взяв мою руку між свої долоні.

      – Ви не гніваєтеся на неї за її несправедливі слова, правда, що ні? – спитав.

      При тих словах звернувся повним щирим поглядом до мене і хотів із лиця мого вичитати потвердження на свої слова.

      – Ні, пане докторе! – відповіла я, усміхаючись сумним перельотним усміхом. – Я дуже терпелива. Впрочім, як ви приходите на таку думку?

      Він дивився на мене все ще тим самим поглядом.

      – Сам не знаю як, – сказав. – Я, властиво, прийшов… подякувати вам за ваше добре серце, а не питати про це. Пізнавши вас, бачу, що ви не спосібні мститися на кім-небудь. Моя мати справді дуже хора, далеко більше, чим я думав. Я не надіявся, що її недуга так побільшає. Коли би ви хотіли при ній і далі остатися (при тих словах спинилися його очі допитливо на мені), то мусили би приготовитися до дуже прикрих хвиль і бути, як ангел, терпеливі. Я не можу додому часто приїжджати, ви ж знаєте. Моє заняття не позволяє мені віддалюватися зі служби частіше; а коли покину службу цілком, не можу ще тепер навіть певно сказати. Це залежить від двох довгих подорожей, котрі маємо ще відбути, може, за рік, два – сам не знаю. Коли б ви хотіли в неї остатися помимо всього і дальше, я від'їхав би спокійно і був би вам дуже вдячним. Ви одні можете мене заступити. Вас вона любить.

      Я стояла оперта спиною до вікна й уникала його погляду.

      Він здавався мені тепер помимо своєї спокійної і певної бесіди не таким, як звичайно. В його голосі знати було щось нове, незнайоме для мене. Погляд його був проймаючий і дотикав чудно мою душу.

      Що це було?

      Що напроваджувало його думку, що я могла би його матір покинути, саме тепер, коли потребувала щирішої особи? Я ж їй завдячувала стільки, я ж при ній немові наново віджила! Чому думав він, що я це вчиню і покину її (і то через кілька несправадливих слів) на ласку і неласку чужого окружения або, може, на ласку тих кількох свояків її мужа, з котрими від многих літ зірвала зносини? Чи не прокинулося в нім знов вороже чувство супроти «товаришки» і настроїло так недовірчиво? О, певно, воно мусило в нім знов зрости… і тому…

      – Не бійтеся, пане доктор, я не опущу вашої матері в недузі, – обізвалася я. – Вчинила би це лиш тоді, коли би мене відправила сама; але я переконана, що вона цього не вдіє. Можете спокійно лишити її на мене і від'їжджати спокійно.

      – Дякую вам, дякую вам щиро, – відповів він із якоюсь здержуваною радістю в голосі і стиснув мені щиро руку. – Я виступлю з маринарки і поверну до неї знову; і вона сама знає, що ми будемо ще разом жити. Однак поки що мушу її ще на якийсь час оставити саму. Тепер не саму… – докінчив із вдоволенням.

      Опісля постояв ще хвильку мовчки і обглянувся по кімнаті.

      – Як тут у вас гарно! – сказав, СКАЧАТЬ