Царівна (збірник). Ольга Кобилянська

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Коли повернув і вона все докладно переказала йому, спалахнув, мовби його хто окропом обілляв.

      – І не мали що згадувати, та це, – відповів. А побачивши припадком і мене, зморщив брови, вхопив капелюх і вийшов знов кудись.

      По трьох неділях стали ми вже цілком добрими товаришами. Я навчилась розуміти його лагідне, однак супроти себе майже строге поступування, а він, пізнавши мою вразливу, полохливу вдачу, обходився зі мною ніжно, обережно, мов з мотилем.

      – Ви боялися мене спершу, сторонили від мене, – сказав мені одного разу, коли ми сиділи якось у кімнаті, я при якійсь «терміновій» роботі для пані Марко, а він з газетою в руках читаючи що інтересніше уголос.

      – Боялася.

      – Чому? – його ясний повний погляд спинився вижидаюче на мені.

      Я в першій хвилі вагалася оповісти йому, що мене від нього відпихало, але врешті сказала. А то, як мені здавалося, що він боявся мене, немов маловажив за те, що я лиш «товаришка»! Здавався мені зарозумілим і надто критично успособленим; я чулася при нім пригнобленою, боялася і того, що він стільки знав і бачив. (Тут він усміхнувся весело.) Мені неустанно привиджувалося, що він у глибині свого серця глумить собі з мене і з того, що мені було найсвятіше.

      Він прислухався спокійно моїм словам, мов ждав ще дальших і дальших об'яснень, а врешті сказав так само спокійно, майже байдуже:

      – Це правда, я уникав вас дійсно. В мені якась особливша і непоборима антипатія супроти всіх товаришок, гувернанток, учительок і тим подібних істот. Чому, сам не знаю. Може бути, тому, що вони нагадують мені тих, що хотять tout ргіх[75] стояти «самі». Я мав часто нагоду стрічатися з невикінченими емансипантками, а ті так обридли мені з своїм «питанням жіночим» і балаканням про рівноправність, що я їх ніколи не можу стерпіти. Не думайте, – додав поважно, – що я належу до тих, що моляться до непросвіченої женщини, що їх ідеалом або молода неосвічена наївна дівчина, або заміжня жінка з величезним білим фартушком і купою ключів при боці. Я знаю, що викликало рух жіночий, так само, що викликало й соціалізм і інші об'яви в суспільності. Я знаю, що вони і мають право домагатися того всього, чого, власне, домагаються; я переконаний, що вони доб'ються колись своїх жадань; лише, бачите, я не можу цілком з тим погодитися, щоб жінку трактовано лише як людину, як це, власне, роблять оборонці полу жіночого, а не також як і жінку.

      – Так у вас жінка не те саме, що людина-чоловік?

      – Чи словом «чоловік» називається лише мужчину?

      – Ні, однак його життя більше забезпечене, ніж жінки.

      – То своєю дорогою; але було би лучче, коли б зі зміною обставин не зміняли і жінки свого характеру, т. є. не зміняли насильно. Я хотів би, щоб обставини змінялися задля них, а не вони задля обставин або задля якоїсь «свободи». В моїх очах женщина – то щось таке несказано гарне, тонке, як і мужчина в своїм роді. Однак обоє тратять СКАЧАТЬ