Вірші з поду (збірник). Петро Мідянка
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Вірші з поду (збірник) - Петро Мідянка страница 7
Яка ти, шляхетна панянко, чужа.
У місті аншлаги стоять за вином,
За обрій посунулася червня межа.
Стурбовані в небі літають стрижі,
А ти старосвітська, якась не своя.
Дивися на пташі швидкі віражі,
А я запустивсь, занехаявся я.
І нема каліграфії, ні весни, ні зими.
Старовинні гекзаметри… в мене їх нема.
Лиш тяжкі оберемки чоловічих рим,
Ти – жіноча рима межи них сама.
ДІМ НА ОКРАЇНІ МІСТЕЧКА
Я зумисне пройшов ту вуличку,
Де тісненька лікарня.
Іграшкова лікаренька рудувата,
хворі зі запаленими повіками
Благально очікують рідних.
Ти прогулюєшся мимо огорожі
Зі стрижених грабів,
Милуєшся цвітінням верби,
Коли в шибах лікарні
Гасне останній промінь.
І ті шиби вкриваються
Фіранками з роси,
Бо надворі густо сутеніє —
Од Тиси до тебе, до будинку
Струменить прохолода.
«ЛИКИ» НА ВОЗДВИЖЕНИЯ Ч.Х. П.М. Ск.
О Петрос Скунць – в поезії релікт!
Бар «Едельвейс», тераса «Верховини»
В тенетах пліток і дешевих клік:
На полонинах плачуть муедзини!
А підмаренники? Оті собі живуть,
Гниють церков підточені каркаси.
Вся молода поезія – манкурт!
На гонорар із каси й вихиляси…
О Петрос Скунць, це Петроська гора,
Фітоценоз у тінях резервату!
Котрому ще вандалові пора
«Розрив-травою» розпалити ватру?!
Р.І.М.
Степан Сабол, як Семенко – модерн.
Поміж Саболом, мною – бийте клиня!
Боготворять всі вірш «До Анни Керн»,
А я кажу: «Усьо ото лупина…»
Бо всевидящий чорний переляк
Воліє ігрища й забави обминути.
Прийди з Кальварії, о Фері Потушняк,
До нас, і скажем:
«Ми не Брути»[1]
М.М.
О брате Дионизію, наш чин
Жде рішенця, як боже одкровення.
Собатин, Перечин і Карачин —
Це антропоніми, топоніми, наймення?!
Що наговоримо замкнувшись у ванькир,
Розкурим ладан, візьмемось за мирро?
На гробівцях вкраїнських Валентир
Спокійно шкребе «Веке рогаїге»[2]
ЗНАЙОМИЙ ДІМ
В будинку Вінара – зелений оксамит;
Його подвір’я мощено доладно…
Будинок Вінара – це наш єдиний скит,
Як виноградник восени принадний.
Бібліотека в домі – чимала,
Та й ґазда сам – тямущий із тямущих.
Його минуле – водяна пила,
Стара Угорщина, війна, столиці, пущі…
Він двері відчинив новому дню!
Чом жалюзі підняв заради світла?!
Згадав: колись в далекім Ясіню
Йому тернову гілочку розквітлу
На СКАЧАТЬ
Цитуються слова Т. Шевченка
Мир праху (угорське)