Вірші з поду (збірник). Петро Мідянка

Чтение книги онлайн.

      О, цей ранковий горлицький двірець

      Вражає квітами й вістями до нестями.

      І кожен напис, кожен папірець

      Тремтять на вітрі днями та ночами.

      А на горі – відімкнутий костьол,

      За ринком – з водами солодкими кав’ярня.

      Канапки з кав’яром; у кельнера камзол

      На тлі шпалер виходять досить гарно.

      За цісаря, за графа й короля

      Була тут теж кав’ярня вирлоока.

      Там зупинявсь з півшляху до села

      Юнак Антонич, їдучи з Сянока.

      Попівни, оксамитні плюмажі,

      З околиць незугарні посторонки,

      Потоцького підтягнуті пажі,

      Блакитний гуркіт краківської конки —

      Се не цікавило. В той день гудів базар,

      Гуральська одіж, кучми та чугані;

      З вузеньких нив

      На продаж – божий дар…

      Достиглий овоч – сонце на майдані.

      А крейцери? Хіба діждуть пощади?!

      Хто губить слід на броді, на ріці?

      На захід – Бескид, а на схід – Бещади.

      Червоне сонце тулиться д’щоці…

      Біжить осіннє язичіє

      Осіннє язичіє чую.

      Лементує за Ужем,

      Півні борсаються у вогняній сварі.

      Лементує радісно, без особливих суджень…

      А що пану Бескиду на Кальварії?!

      Йому і радісно, а тим паче, тужно

      Під прощаючим гріх на язичії надписом,

      А в когось на серці сліди від мотузки

      І гумових пальць кримінальні записи.

      Губернаторе, чи титул заслужений

      На русинській крові? Пусті резони.

      Як не стерли дощі та зірки примружені

      Грішне слово з каменю. Аж душа холоне.

      Українською мовою, українською мовою,

      Губернаторе, дихаю я, на рідній вчусь,

      А ваш підопічний з головою дубовою

      Писав на язичії «Підкарпатська Русь».

      За нашим загарбницьким підтриманим звичаєм

      Осквернити цю землю забагалось комусь.

      Хіба на ялиннім зеленім язичії

      Гомонить Підкарпатська оновлена Русь.

      Невже це маски – листя й павутиння?

      Літературний Ужгород – німий…

      Непомічена майне пора осіння:

      Знесе до річки чорторий!

      Й тоді дощам привілля та потіха,

      Тоді поетам грітись біля кав.

      Сумний вершок волоського горіха,

      В Невицькім лісі гойкає зуав.

      Що чинять села? Не прядуть. Не шиють!

      Маржину напувають і квити.

      Й по селах тих якось поети жиють,

      Не відцуравшись туги й самоти.

      Покірно СКАЧАТЬ