Вірші з поду (збірник). Петро Мідянка

Чтение книги онлайн.

      Най живуть штрихи твої, майстре,

      бродячого майстра.

      Тебе не конфіскують… Я по рамена

      секвестрований

      в голубій грозі.

      Лікування грязями ніколи не мав страх,

      Та лікуюся світом не раз, а по кілька разів.

      Що знаю в розіп’ятих струмках… нерозумну раду

      Лаконічне небо… Скров’янілий сорочки рукав.

      Як град капусту скалічу, а таке знано градом

      І до чого його темперамент, то вдача стійка.

      Планерую понад світом, неначе листочок з ільма

      Кора, кориченька так,

      Буденна ільмова кора.

      Мариністка – береза.

      То най буду березою… Не дендрарним

      підстриженим

      дивом.

      На рабатках долі. Вона не собачкам сквер.

      То я згоден на ваш справедливий секвестр.

      Я проведу червону паралель поміж кілками

      До виноградних ліній той слід від літака,

      До ванни абрикосових суцвіть не доберуть руками.

      Тим більше до зірок примхливих естакад.

      Дроти між щупалець лози? – невинні рудименти,

      Стоїть у черзі дощ, десанти шле іржі.

      Я кваплюся. Ростуть боргів проценти,

      Ростуть захланності непрохані шаржі.

      Трава горить – їй черга в крематорій,

      І небо зім’яте – з яких ото картин?!

      А хтось спокійно пише у конторі

      За мороком мережаних гардин.

      І лози стали б шлангами, пожежниками б стали,

      А ти спостерігач, байдужий до пожеж.

      Куди тобі до виноградної печалі,

      Хіба її у сей момент збагнеш?!

      І лози порозчиняні, ніщо не допоможуть,

      Кричали б, може, на усі світи.

      А я тоді дивитися не можу,

      Коли з пожежі душу маєш ти.

      Не споюйтесь, буки, живицею,

      Най не буде в житті так спрагло,

      Задивляйтесь під вії глицеві,

      Де любов помирає

      нагло.

      Помирає?

      Може, грає?

      Хтось програє.

      Водограї?

      Скрипкограї!

      Ще не знаю…

      Я із травами, з небом

      роздвоєний,

      А сутінки світлові —

      пастками.

      Воскресають для мене воїни,

      Воскресають в цілому й частками…

      Із ялини, з верховини,

      З дивовижної бистрини

      Вималювала днина

      Темні контури

      Людини.

      А серпня карта бита,

      Серпнева карта впала,

      Роки – не картярі. Та я зате картяр.

      Декади спеки! Вас занадто мало

      І для того хронічного життя.

      Ліхтар тут одинокий.

      Нас не так багато.

      Із АТП знайомі водії.

      А сальська ніч торгує вже агатом,

      при світлові не бачу козирі мої.

      Ростсвантажтрест освітлений

      І СКАЧАТЬ