Повелителька ліхтарів. Елена Волынская

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Надзвичайне місце в дивовижному краї, яке здавна вважалося столицею українського лозоплетіння. Уже при в’їзді до Карпатського села, у горах, красувався постамент із кошиком – натяк на хобі його мешканців.

      У селищі не було людини, яка б не чула легенди про Івана Кашко – першого в Ізі майстра лозоплетіння. Не знати, як плести кошики, там вважалося великою ганьбою. На городах, поряд із картоплею, мешканці Ізи садили лозу. Спеціальний її вид – найбільш придатний для плетіння – гнучкий і не ламкий.

      До невибагливої верби тут ставилися з великою пошаною. Унікальне дерево мало здатність не лише зміцнювати береги річок і підтримувати в них рівень води, але й лікувати від багатьох хвороб.

      Майже на кожному подвір’ї був свій міні-базар, де виставляли на продаж дизайнерські вироби з дерева та лози. То був промисел, яким там займалися цілі родини: чоловіки, жінки й діти. Туристам село нагадувало музей плетеної продукції, а ізяни – павуків-трударів із дитячих казок.

      На Покрову люди збирали гілки, ошкурювали їх, виварювали, сушили. Плести починали з настанням холодів. За зиму одна сім’я могла зробити до тисячі кошиків. Адже не дарма вважалося, що до Великодня ізяни плетуть кошарки на всю Україну. Їхні вироби користувалися попитом і за кордоном.

      У самій же Ізі Великодні кошики вже давно стали предметами хизування серед місцевих мешканців. Щороку їх робили все вигадливішими й красивішими, оздоблювали мереживом і стрічками. Вони миттєво розходились серед покупців. Не кожна господиня піде з однією і тією ж кошаркою до церкви на Великдень другий рік поспіль.

      Сергій планував залишитися в дядька Петра Гнатенка, татового брата, на ціле літо. Цьогоріч юнак відмовився їхати до районного центру, щоб вступати до технікуму. Натомість вперто готувався йти до армії.

      – Їдь уже, провітрись, – сказав йому батько, купуючи квиток на потяг. – А передумаєш, то місце на економічному факультеті, як і обіцяв Геннадій Олександрович, залишиться за тобою.

      У відповідь той лише всміхнувся. Нізащо не передумає. Нізащо…

      Сергієві в Ізі було добре. Хоча він трохи побоювався суворого неговіркого дядька, недолюблював його гостру на язик дружину Ольгу та не міг знайти спільної мови з їхніми зарозумілими синами Назаром і Миколою, проте не надто тим переймався. Його зачаровувала первісна краса Закарпаття, п’янила відносна свобода, а ще манило дядькове вміння виплітати з лози справжні шедеври.

      У дитинстві Сергій вважав батькового брата, відомого в селі майстра лозоплетіння, чарівником. І заздрив двоюрідним братам, які вже вміли плести собі простенькі іграшки. А дядько тільки всміхався в густі вуса: «Подорослішаєш – і поділюся з тобою своїми чарами». Хлопчик радо кивав, жодної миті не сумніваючись, що це справжні чари.

      Перші дні після приїзду дядько Петро довіряв Сергію лише знімати з лози кору та підтримувати поліно, яке він використовував замість шаблона. Юнак сердився:

      – Я СКАЧАТЬ