Зрада. Наталія Дурунда

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ про житейське. Богданов з донькою вже понад тиждень мешкав у старого друга. Одного ранку Роман подзвонив у хвіртку й попросив Інгу пригле діти за малою, доки він уладнає питання з нянькою. Задорожний навіть слухати не захотів. Залишив товариша з дитиною в себе.

      – Не поспішай, – поплескав друга по спині. – У дитини й так стрес. Інгу вона знає, довіряє їй. Побудьте трохи, заспокойтеся. Час усе розставить на свої місця.

      Роман не заперечував. У цій родині затишно і йому, і Асі. Одне насторожувало: мала щодня кликала Марину. А якось удень, коли із Задорожною удвох залишилися, запитала, чи правда, що її фея також померла.

      – Дівчинка любить її не менше за покійну матір, Царство їй Небесне, – зауважив Корній. – То якась незвичайна жінка, якщо змогла завоювати довіру цієї дитини. Напевно, була щирою й ніжною до Насті. Діти відчувають серцем. Може б, тобі…

      – Що? – скоса глянув Роман.

      – Уважніше придивитися до цієї пані, – обережно натякнув Задорожний.

      – Облиш, – гірко скривився Богданов. – Людмила з перед очей не йде. Нещодавно поховав, які амури? Та й… не жінка вона зовсім – дівчина молоденька, – пояснив, зустрівши здивований погляд Корнія. – Студентка. На четвертому курсі, здається. Двадцять один рік, якщо не помиляюся. Живемо через стіну, тому все про неї знаю. Чи майже все… – замислено знизав плечима. – Молодика не спостерігав. Але то не за горами. Вона відповідальна, сумлінна, чесна, ніжна, скромна… Такі самотніми не залишаються.

      Згадав, як одного дня дізнався, що квартиру поряд придбали для молодої студентки. Його обуренню не було меж. Адже був певен: життя в нової сусідки бурхливим буде, з гучними вечірками, галасливими компаніями. Навіть матір її повчав. Так, про всяк випадок. Проте нова мешканка виявилася тихою й порядною. Коли вперше зустрів у коридорі симпатичну дівчинку, яка сором’язливо привіталася, – аж розгубився. Навіть не відповів. Відтоді тримав марку: ніби не чуючи вітань, завжди мовчки проходив з кам’яним обличчям, ігнорував. Засоромлена Марина швидко бігла східцями донизу. А він у душі мило посміхався.

      У ніч, коли в його помешкання прийшла біда, – і секунди не вагався. Без сумніву подзвонив у сусідні двері.

      За місяць, проведений разом, відчув, що звикає до своєї феї не тільки Ася, але й… він сам. Добровольська – ідеальна мати. Кращої для його доньки годі й шукати. Не раз дивувався, звідки в такої молодої, недосвідченої особи стільки материнських почуттів?

      Задорожному на мить здалося, що обличчям Романа майнула тінь загадково-замріяної усмішки.

      – Марина любить Асю, непокоїться, мов про рідну, – тихо вів далі Богданов.

      – Уяви, як власних дітей любитиме, якщо до чужої не байдужа, – підтримав Корній.

      – Думаю, так само, – зітхнув Роман. – У ній відчувається справжня жіночність. Це не залежить від набутого досвіду чи віку. То вроджене. На генетичному рівні. Не заперечую: комусь із нею неабияк пощастить.

      – Чому не СКАЧАТЬ