Вода з каменю. Саксаул у пісках (збірник). Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ їх стискав, що хрускотіли зап'ястя, синіли пальці, з-під нігтів виступала кров, і пальці ті ніколи вже не зможуть тримати перо, і ніколи не напишуть того, що нині він задумав.

      Захер-Мазох не був поляком, він не знав роздвоєнь, не розумів ненависті запроданого поляка до поляка прозрілого; він був німець, який прийшов господарювати на чужій землі, і йому вигідні були незгоди між аборигенами – русинами й поляками, а що вже казати про незгоди між єдиноплемінними! Захер-Мазох погордливо зирив тепер на Фредра, і на Зайончковського, і на самого губернатора Лобковіца, одягнутого в польський кунтуш.

      Лобковіц мусив якось виходити із прикрого становища: він не міг ні вигнати, ні образити, навіть зігнорувати цього нахабного комедіанта, якого тільки що возвисив у ранг національного героя. Мовив примирливо:

      – Сентеції Наполеона не завжди актуальні, пане Фредро…

      Ляснув у долоні, даючи знак маршалкові, що пора розпочинати бал.

      Маршалок оголосив танець свічок. Був це модний у Львові полонез: у затемненому залі кружляли пари із свічками в руках, блукаючі мерехтливі вогні розпливалися по залу, вихоплюючи з темряви обличчя, зраджуючи вряди-годи закоханих – погляд, усмішку, поцілунок.

      Заграв оркестр. Фредро поклонився губернаторові і, взявши під руку Камінського, подався з ним у глибину залу. Гості розступалися перед поетом – одні з поваги, інші мов від прокаженого, тільки Едмунд Ржевуський рішуче перетяв зал, заступив Фредрові дорогу, його меланхолійні очі виливали на поета безмір образи й докору, він проказав, скорбно похитуючи головою:

      – Zdrajca![49]

      І, заплакавши ридма, наче отець над безумним вчинком безпутного сина, вибіг із залу.

      Камінський мовив по хвилі:

      – Програють поляки. Там, при керівництві, отакі ж дегенерати.

      – Вимруть скоро, – відказав Фредро.

      Лакеї роздали парам засвічені свічки, погасили лампи; лилася музика, але пари не кружляли, пішли в сумному поході по залу, мов на похороні, – Фредро зіпсував губернаторський бал.

      – Це блюзнірство, – сказав Камінський. – Там гинуть, а тут відправляють при свічках панахиду. Польщу хоронять…

      – Вони себе хоронять, а не Польщу, – відповів Фредро.

      Молодь уперто не хотіла танцювати, слова Фредра гнітили, соромили, свічкова процесія починала друге коло, маршалок балу припинив музику, наказав лакеям засвітити лампи.

      А коли в залі стало ясно, всі побачили під гербами аристократичних родів приклеєний аркуш паперу з якимось написом. Гості збіглися до фронтальної стіни, підійшли Камінський і Фредро. На папері великими літерами був писаний вірш:

      Czyliż po skrzypce tyrana

      Możesz skakać, polska młodzież?

      Gdy ojczyzna w kir ubrana,

      Wierzaj – skakać się nie godzi![50]

      За мить зал спорожнів, молоді не стало. Захер-Мазох прошипів:

      – Віднині, СКАЧАТЬ