Вода з каменю. Саксаул у пісках (збірник). Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вони стояли, нахилившись один до одного, в темному кінці зали, про щось там розмовляли, а Ясьо втішав їх веселим штаєром, співчуваючи обом – нещасливим від того, що здатні усвідомлювати свої біди.

      – Тобі, Міхале, – говорив півголосом коваль Йосип, – також туди дорога. Ти думаєш – про тебе забули? Дуля з маком! Рескрипт на твій арешт напевне був? Дідько його не вкрав, ото тільки, що відклали набік, бо тепер їм не до того, а перегуде – і запакують, і будеш ти, як пес, хлебтати арештантську юшку в Бригідках за відбиті поліцейські нирки.

      – Ти, Йосипе, мудрий, як Соломонові портки, – підбив Міхал пальцем циліндра, – а думати не вмієш ні на гріш. Та якої псової мами я повинен воювати за їх Жеч у цьому повстанні, коли там командують генерали, які ще за останнього польського круля вже були поручиками?! Ти думаєш, що як їх начельний вудз[47] називається Хлопіцький, то він вже й за хлопів – свободу їм на тарілочці піднесе?.. Фіглі! Я в дулі маю нашого татунця цісаря, але й за польського аристократа не збираюся накладати своїм циліндром. – Сухоровський з повагою діткнувся двома пальцями до крисів циліндра, і здалося Йосипові, що він більше ним дорожить, ніж головою.

      Йосип усміхнувся від цієї думки і, таємниче поглядаючи на Міхала, поволі всував до бокової кишені руку, довго там шубортав пальцями; Сухоровський спочатку байдуже і зверхньо спостерігав вельми значущу міну колеги-простака, який намагається чимось його здивувати, потім почала в ньому перемагати цікавість. Йосип витягнув учетверо складеного папірця і, тицьнувши ним під ніс Міхалові, ховав до внутрішньої кишені кацавейки. Маєстатичність Сухоровського вмить здиміла, він спіймав рукою ковалеве зап'ястя, листок випав на стіл.

      – Що там? – спитав.

      – Ти ж учений, сам прочитаєш, ще й мені розтлумачиш, хоч я вже й без тебе знаю, що не генерали, а простий люд приступив у Польщі до роботи. Недаром ці листки прийшли до нас – шевців, кравців, ковалів, яких обложили додатковими податками, а не до таких комедіантів, як ти.

      За шинквасом дрімала тлуста шинкарка. Враз загримотіли двері, досередини увійшов чорновусий офіцер у погонах з золотими тороками, шапці-баранці, у шинелі, перехрещеній портупеями.

      Шинкарка, звісно, зраділа гостеві, але, видно, ще й знала його, хоч військова форма на ньому була чужинецька, – розпливлася в радісній усмішці.

      – Яка честь, яка честь, пане полковник!

      – С Новим годом, госпожа! – рикнув офіцер чужою, проте зрозумілою мовою і попрямував до шинквасу. – Водочки, пожалуйста!

      Ясьо, який давно замовк у кутку, затягнув смичком мелодію австрійського гімну «Gott, behalte, Gott, beschutze unser'n Kaiser, unser Land»[48], полковник шпурнув через зал Ясеві срібну монету і наказав грати «Боже, царя храни»; Ясьо не знав мелодії царського гімну, опустив смичок, монети з долівки не піднімав.

      Міхал з Йосипом якийсь час придивлялися до чужинецького офіцера, потім СКАЧАТЬ