Вода з каменю. Саксаул у пісках (збірник). Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ до Босяцької хвіртки, вони були втішені, що пан Курковський поховає їх задурно; Ясьо щасливо посміхався – він радів, що гроші злого до злого й потрапили; Курковський сердито сопів і пропускав поміж пальці мідяки в лівій кишені; Агасфер зупинився, взяв за плечі Яся, пильно подивився на нього й сказав:

      – Утішай… Але ти не той, не той! – Він повернувся, помахав палицею і, йдучи в протилежний бік, вигукував:

      – Ну хто, хто дасть людям цілющої води й пам'ять їм поверне?!

      Курковський приплівся на Замарстинів надвечір. Він думав тільки про одне: як пробратися в бойню і загрітися біля теплої туші. Але бойня була замкнена, і візник утратив будь-яку надію дожити на такому морозі до ранку.

      Він подався до конюшні, а коли повертав за ріг, сахнувся: від стаєнних дверей ішли на нього дві темні тіні, й він подумав, що це конокради.

      – Пане Курковський, – прошепотіла одна тінь, – ми давно на вас чекаємо. Мене звати Август Бєльовський. Нас одинадцять чоловік, на санях вмістимося. Нам треба через Туринку до Белза. За десять ринських…

      – Мій Боже, десять ринських! – зойкнув Курковський, повіривши в цю мить, що той гульден був інклюзом[54] і повернувся до нього десятирицею.

      – Дамо дванадцять, – сказав Бєльовський, йому здалося, що візник незадоволений обіцяною платою. – Тільки швидко. І коли вас хтось буде питати, скажете, що везете панів на полювання.

      – Господи! Та я зараз… Я вже!

      Сани були миттю споряджені, шкапи запряжені, десять хлопців збилися у васагу, один лише велетень не вміщався, стояв на полоззях. Бєльовський перепитав нервово: «Шашкевич не прийшов?» – і наказав візникові рушати.

      Той новорічний вечір Маркіян провів на Збоїськах у помешканні Августа Бєльовського, правника четвертого року. З великого гурту академіків, які демонстрували на Ринку, на Збоїська пішло тільки десять чоловік і з ними два чужі: Міхал Сухоровський та коваль Йосип з Круп'ярської. Август назначив день переходу за кордон до повстанців на суботу.

      Маркіяна мучили сумніви. У голові виношувався вірш про обступлення Хмельницьким Львова, схрещувалися козацькі шаблі з шляхетськими, а нині – ставати поруч? Так, часи змінилися, треба ставати поруч. Але з польським народом чи зі шляхтою? А хіба виступив народ – ота темна, мордована панством маса? Виступили офіцери, земляни, студенти і з ними Базилевич… Чому він пішов? Бо не в моді нині австрофільство, а йому хочеться бути на видноті. Може, це в нього не отямлення від підлості, а підлість нова? А я піду боротися проти російського деспотизму, щоб звільнити місце для шляхетських деспотів і українських парвеню?.. Колись козаки не підтримали Пугачова, і в цьому була їх фатальна помилка. А нині треба підтримувати поляків?.. Але що вони відвоюють? Економську неволю, офіцерську?..

      Кілька днів тому Маркіян зустрів Вагилевича. Іван вернувся з гірських мандрів ще восени: в Коломиї його заарештувала поліція і відправила етапом у Ясенів Горішній до батька – щоб не волочився і не бунтував народ. Вагилевич ходив до університету СКАЧАТЬ