Зеров. Поховальний промовець. Євгенія Кужавська

Чтение книги онлайн.

      Київське сонце цілувало скельця окулярів, коли він звернув на Стрілецьку і рушив далі, туди, де її перетинала Рейтарська. Хлопчина з оберемком газет узяв гроші у високого чоловіка в капелюсі, простягнув газету, рвучко розвернувся, злякав зграйку голубів і звів на Миколу пронизливо-блакитні очі. Микола ковзнув поглядом по його обличчю, яке на мить здалось йому дивно знайомим, а потім втупився в силует за плечем хлопця і завмер. Проста темна сукня, дві довгі коси, блідий овал обличчя. Безперечно, гарна, однак зовсім не краса привернула його увагу. На обличчі дівчини, у широко розкритих очах застиг жах.

      – Пане, прошу вибачити…

      – Так, – Микола повернувся до хлопця з газетами.

      – Радий вас зустріти, – здивував реплікою хлопець.

      – Я… мені, будь ласка, – почав нишпорити в обвислих кишенях в пошуку дрібноти.

      – Не варто, – зупинив його хлопець, приєднавши до слів упевнений пронизливо-блакитний погляд, – у газетах зараз пишуть усілякі дурниці.

      Микола здивовано поглянув на нього, потім роззирнувся в пошуках дівчини, з холодом між лопатками, згадавши вираз її обличчя. Дівчини не було.

      – Радий вас зустріти, – повторив хлопець, – сподіваюсь, ми ще побачимось.

      Микола зняв і знову повільно одяг окуляри.

      – Я нічого не розумію. Однак… напевно, теж радий, – відповів він.

      Хлопець широко усміхнувся, відступив на крок, кивнув Миколі, підхопив свій газетний оберемок міцніш і пішов швидким кроком геть. Микола не довго проводжав його спину поглядом. Роззирнувся ще раз: не могла ж вона просто розтанути в повітрі. Махнув рукою. Наче Медея. І чого вона на нього отак дивилась? Здригнувся від самої згадки, рушив геть, забувши про намір прогулятися біля брами Заборовського.

      «Сімдесят четверте! Сімдесят четверте Перехрестя Києва!» – стукотіло у скронях Марка. Не так уже багато знудженних днів, задушливих ночей. Відійшов на безпечну відстань, звернув у провулок, повернувся. Не варто наближатися. Краще, якщо Перехресник узагалі не здогадуватиметься про твоє існування, принаймні спочатку. Врешті-решт, Зустріч – це початок відліку. Час починає спливати надто швидко, просочується крізь пальці.

      Сірий плащ Перехресника майорів попереду наче стяг. Марко не йшов – летів над землею. Цікаво, хто він? Якийсь учений? Хода розмірена, однак не повільна. Хода людини, що цінує час. Майже наздогнав, пішов спокійніше. Розглядав перехожих, повз яких проходив його Перехресник. Скоротив відстань до кількох кроків, намагаючись детально розгледіти того, хто сонцем світився для нього. Світився, але не засліплював. Серце вистукувало переможний марш.

      Соля відстукала мажорну мелодію каблучками, підіймаючись сходами до дверей будинку. Вона вже встигла вивчити вулиці, які трикутником обіймали їхній будинок – Паньківська перехрестям єдналась з Микільсько- Ботанічною, яка простягалась СКАЧАТЬ