Зеров. Поховальний промовець. Євгенія Кужавська
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Зеров. Поховальний промовець - Євгенія Кужавська страница 6

СКАЧАТЬ напою, зауваживши чорний слід гущі на дні. Темні залишки вкривали майже все денце і тонкою смужкою тягнулись до вінець. Білі плями у чашці дивились на Солю очима знайомих і незнайомих людей та чудовиськ. Чорні контури малювали числа і знаки, які їй не хотілось упізнавати. Вона давно кинула читати свою долю по каві у чашках. Повільно-уривчастий румбовий ритм відстукотіли каблучки пані Вікторії – вона підпливла до Солі. Узяла з рук чашку, опустилась на канапу поруч із кріслом.

      – Поганий знак, – майже пошепки проказала вона, маючи на увазі чи то їх зустріч, чи то щось побачене в чашці.

      – Я не вірю в погані знаки, – холодно відказала Соля.

      Пані Вікторія усміхнулась:

      – Знакам байдуже, віриш ти в них чи ні.

      Після паузи додала:

      – Отже, Соля. А повне ім’я?

      – Соломія.

      Господиня кивнула. Поставила чашку на столик, випросталась.

      – Спатимеш у кімнаті нагорі. І не створюй шуму до дванадцятої ранку.

      Кивнула. Пожалкувала, що кава скінчилась. Прослідкувала поглядом за господинею, що пройшла до дверей. Пані Вікторія на хвилину зупинилась біля шафи, узяла книгу і вийшла з нею в руках. Соля лишилась тонути у кріслі, насолоджуватись післясмаком кави у роті.

      Хлопчина з газетами зупинився на розі вулиць, зсунув картуз набік, підморгнув юній панянці в капелюшку, що порожевіла і сховалась за плечем поважної пані, певно матері. Пані взяла газету, кивнула візнику, той хвицьнув коня, що поніс вулицею бричку з пані та панянкою, лишаючи Маркове перехрестя позаду. Сьогодні обрав це, відмітивши його зранку крапкою на карті міста. Далеченько від центра, але хто сказав, що Перехресник має тинятися центральними вулицями. Зітхнув. Складно було ще й тому, що не можна було прорахувати чітко, створити сяку-таку систему. Наглядач тільки розсміявся з Маркової ідеї систематизувати пошуки, відмічаючи пройдені Перехрестя на картах. Відсміявшись, пояснив:

      – Немає ніякої гарантії, що Перехресник, якого ти не зустрів на вчорашньому Перехресті, не прийде на нього сьогодні.

      Однак блукати вулицями без будь-якої логіки Марко не міг. У типографській комірчині, де ночував, обвісив усі стіни картами. Зранку кидав кості, запам’ятовував число, заплющеними очима тицяв у карту і рахував Перехрестя від місця, куди втрапив. Парне число – за течією Дніпра, непарне – проти. Сьогодні випало шість, тож із самого ранку чатував на шостому Перехресті від Маріїнсько-Благовіщинської вулиці. За течією. Вважав це гарним знаком. Звісно, не стирчав на одному Перехресті цілий день, вештався прилеглими вулицями, зазирав в обличчя перехожим, простягав газети, ховав у кишенях дрібноту. Однак раз у раз повертався на те, найголовніше Перехрестя дня.

      Ввечері сумно констатував, що воно себе не виправдало, як і сімдесят два попередніх. Позіхнув, заснув, ледь торкнувшись головою жорсткого матрацу – подушок не визнавав. А на ранок знов обирав напрямок – за течією чи проти. Проти течії – поганий знак, хоч він і не надто вірив у СКАЧАТЬ