Зеров. Поховальний промовець. Євгенія Кужавська

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ її закрутив буревій нових знайомих, що обговорювали побачене. Чоловіки у формі і костюмах, жінки – у сукнях. Соля вихопила з натовпу знайоме обличчя, усміхнулась – до них підійшла Віра з чоловіком. Пані Вікторія щось говорила, представляла підопічну, запитувала про дітей. Віра ввічливо відповідала, її кремезний, як здалося Солі, чоловік яснів усмішками і блискав доброзичливим сміхом з очей.

      Уже потім Вікторія розкаже їй, що той добрий повновидий пан – професор Академії мистецтв, художник і неперевершений майстер збирати навколо себе веселе коло талановитих людей.

      – Талановитих? – перепитає Соля і усміхнеться, – талановитих у чому?

      Голос Георгія Нарбута – а саме так звали Віриного чоловіка, – прогримить у неї над вухом:

      – Не просто талановитих! А як казав один мій знайомий – царів! Царів у поезії і в алкоголі!

      І додасть більш стриманно:

      – Великих у своїй співецькій долі.

      Вікторія розсміється своїм ввічливим сміхом і перепитає:

      – Хто ж цей дотепний знайомий?

      Однак відповідь потоне в розмові і голосних вибухах сміху, оплесках і вигуках.

      А потім Соля побачить десятки нових облич, почує нові імена, які того вечора ні про що їй не скажуть, нічим не здивують, забудуться відразу, лиш пролунавши. За кілька років вона зрозуміє, що того вечора їй було даровано кілька щасливих спокійних годин, розмов із майбутніми друзями, компліменти й сміх, вино і усмішки. Кілька годин, неоціненних і не оцінених по праву того дня.

      Тільки два обличчя запам’ятаються їй, тільки дві пари очей на мить вирвуть із майже медитативного стану розслабленного спокою. Перша – блакитна, різоне, як лезо ножа. Очі – виклик. Соля втупиться в обличчя власника цих очей і остовпіє на мить. Надто юне, надто свіже. Років сімнадцять, не більше. Форма гімназиста. Та здивує її більше за все, що обличчя виявиться знайомим.

      Друга пара – очі – лагідний дотик. Очі – промені. Смарагдовий відблиск. Упіймавши Солін зосереджений погляд, Вікторія прошепоче:

      – Це помічник хормейстера. Навіть Садовський його хвалив. Кажуть, і поет, і музикант.

      Дивний дзвіночок продзвенить у вухах Солі, стисне зсередини щось сховане під мереживом і теплою карамеллю сукні. Вона обірве на півслові співрозмовника, злякано пошукає очима пані Вікторію, що хвилину тому стояла поруч, але відійшла до гомінкого гурту «Ложі Нарбута», певно, тої особливої ложі, про яку говорила вранці. Не знайде і почне продиратися крізь форму і мережива, сміх і чужі розмови туди, де в темряві коридору зникла голова в шапці густого волосся.

      Театр, як виявилось, не весь охоплений світлом ліхтарів та софітів, є в ньому закутки, сповнені густої кави мороку. Такий коридор поглине Солині коси, що ковзнуть по спині, зблиснувши в теплому світлі зали, перш ніж повністю пірнути в темряву. Стукіт підборів. Тиша. Соля зупиниться, потім повільно рушить, звикаючи до темряви, майже навпомацки пробираючись далі. Ще два кроки, стукіт. Хтозна, серця чи СКАЧАТЬ