Зеров. Поховальний промовець. Євгенія Кужавська

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ там, далеко, на Перехресті. Отож, те, що вона побачила тут хлопця, хоч уже й у формі гімназиста, зовсім не випадковість? Він був тут, бо ось же його Перехресник, теж у театрі. Напевне, прийшов насолоджуватись виставою і спілкуванням із друзями, зовсім не підозрюючи, що хтось ходить за ним назирці, стежить за його рухами, намагається відвести від нього найменшу тінь загрози.

      Ось він який. Перехресник. Соля не назвала б його гарним. Але можливо, це тому, що він – не її Перехресник? Чи Перехресники взагалі не повинні бути гарними? Хтозна.

      Чужий Перехресник стояв і ввічливо усміхався, певно очікуючи, що демон представить його Солі. Демон так само ввічливо усміхався, зберігаючи делікатне мовчання. Соля без усмішки чекала, спостерігаючи за обома. Вирішила відрекомендуватися самостійно, навіть повітря в легені набрала. Її випередили.

      – Мій друг – Микола Зеров, – урешті сказав демон.

      Виявляється, у цих дітей диму й темряви теж можуть бути друзі.

      – Чи тепер варто говорити «пан професор»? – запитав знов.

      – О ні, давайте сьогодні без звань, бо мені доведеться звертатися до тебе «пан хормейстер» – відповів Перехресник.

      Професор! От чого той хлопець убрався гімназистом.

      – Тільки скромний помічник, – злегка схилив голову в бік Солі, – Павло Тичина.

      Пан професор Микола Зеров, тільки зараз зрозумівши, що вони не знайомі, звів брови на свого високого лоба.

      – Соля, – не надто інформативно відрекомендувалась вона. Її співрозмовники в очікуванні детальніших роз’яснень зберігали мовчання.

      – Соломія, – видала вона максимум відомостей, які справді могла розголошувати.

      – Дуже приємно, – усміхнувся демон Павло Тичина, помічник хормейстера.

      – Надзвичайно приємно, – скопіював його усмішку пан професор Микола Зеров, чужий Перехресник.

      Війнуло трояндовим ароматом – до них підпливла пані Вікторія з історією про малювання грошей. У цій історії чомусь фігурувало ім’я Віриного чоловіка. Хтозна, можливо, тут прийнято обговорювати подвиги фальшивомонетників? Дивне місто. Пан професор і помічник хормейстера жваво обговорювали розказане, далі розмова різко пере- йшла на книги. Соля похитала головою – божевільні люди, як вони звели все в один логічний ланцюжок?

      Чужий Перехресник пожвавішав, змінив навіть тембр голосу, зблиснув скельцями окулярів. Говорив палко. Соля подумки відзначила, що на лекціях його, напевно, слухають. Він навіть спровокував її перепитати незрозуміле:

      – Семпер легендум?

      – Semper legendum[2], – усміхнеться він, – удома варто тримати тільки ті книги, які завжди перечитуються.

      – Сумніваюсь, що в тебе лиш такі. Певно, загородив книгами всю квартиру.

      – Загородив, але кожну хочу розгорнути. Бракне часу.

      Соля знизала плечима.

      – Я люблю казки.

      Професор СКАЧАТЬ