Учень відьмака. Джозеф Дилейни

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ його звучав інакше, якось глибше та чудернацько. Мені уявлялося, як він упав навкарачки, обличчя його вкривається вовчою шерстю, зуби ростуть і загострюються. Я тремтів і не міг мовити ні слова, поки не зробив третій глибокий вдих. І тільки тоді я йому відповів. Словами батька, які він повторював, коли доводилося робити щось складне або неприємне.

      – Хтось мусить, – сказав я. – То чом би і не мені?

      Відьмакові це, мабуть, здалося кумедним, бо його сміх рознісся на весь льох, а тоді прокотився сходами вгору, назустріч новому гуркоту грому.

      – Майже тринадцять років тому, – знову повів Відьмак, – передали мені запечатаного листа. Він був короткий по суті і написаний грецькою. Це твоя мати мені прислала. Знаєш, що вона написала?

      – Ні, – тихо озвався я, не розуміючи, до чого він веде.

      – «Я щойно народила хлопчика, – писала вона. – І він сьомий син сьомого сина. Його звуть Томас Дж. Ворд, і він – мій подарунок цьому графству. Коли він виросте, ми надішлемо звістку. Навчіть його всього. Він буде вашим найкращим і вашим останнім учнем».

      Відьмак перейшов мало не на шепіт.

      – Ми не вдаємося до чар, хлопче, – сказав він. – Головні інструменти нашого ремесла – це здоровий глузд, хоробрість і докладні записи, щоб вчитися на старих помилках. А понад усе ми не віримо в пророцтва. Ми не віримо у визначене майбутнє. І якщо сповниться те, що написала твоя мати, то тільки тому, що ми самі його сповнимо. Розумієш?

      Він говорив різко, але я розумів, що він не на мене сердиться, тож просто кивнув у темряві.

      – А що мати вважає тебе своїм подарунком графству, то кожен із моїх учнів був сьомим сином сьомого сина. Тож не думай, що ти особливий. Тобі ще багато вчитися та гарувати.

      Після короткої паузи він продовжив, уже лагідніше та без злості:

      – Рідні часом приносять клопоти. Зараз у мене лишилося тільки двоє братів. Один – слюсар, і в нас із ним нормальні стосунки, а другий не розмовляє зі мною вже понад сорок років, хоча досі живе в цьому селищі.

      Поки ми вийшли з будинку, буря вже минула й показався місяць. Тільки коли Відьмак зачиняв вхідні двері, я нарешті помітив, що на дереві вирізано якийсь знак.

      

      Відьмак кивнув на позначку.

      – Такими знаками я попереджаю інших, хто вміє таке читати, або для себе лишаю – освіжити пам’ять. Ти, мабуть, упізнаєш грецьку літеру «Пі». Так я позначаю привида або примару. Хрестик у нижньому куті – це римська цифра десять, це найнижчий рівень небезпеки. Усе, що від шести і нижче, – усього лише примара. Ніщо в цьому домі не може завдати шкоди, якщо ти його не боїшся. Пам’ятай: темрява живиться страхом. Будь сміливим, і примара нічого тобі не зробить.

      Якби я це знав від самого початку!

      – Веселіше, хлопче, – порадив Відьмак. – Носом скоро землю черпати будеш! Ну, може, це тебе підбадьорить.

      Він витягнув кусень жовтого сиру з кишені і відламав для мене шматочок.

      – На, СКАЧАТЬ