Аутсайдер. Стивен Кинг

Чтение книги онлайн.

      Детектив Андерсон: Аж ніяк. Я просто хочу поставити тобі пару запитань про те, що ти бачила ввечері два дні тому.

      Джун Морріс: Коли я бачила тренера Террі?

      Детектив Андерсон: Точно, коли ти бачила тренера Террі.

      Франсін Морріс: Відколи їй виповнилося дев’ять, ми стали відпускати її саму до подруги, Гелен, яка живе через кілька будинків від нас. Поки ще світло. Не хочемо бути тими батьками, які цілодобово кружляють над дитиною. Та зараз уже змінили думку, от що я можу вам сказати.

      Детектив Андерсон: Джун, ти бачила його вже після того, як повечеряла? Правильно?

      Джун Морріс: Так. На вечерю був м’ясний рулет. А вчора – риба. Я не люблю рибу, але таке життя.

      Франсін Морріс: Дорогу їй не треба переходити, нічого такого. Ми гадали, все буде гаразд, оскільки живемо в чудовому районі. Принаймні колись так вважали.

      Детектив Андерсон: Ніколи не знаєш, на якому етапі давати дітям волю. А тепер, Джун. Ти йшла собі вулицею, що веде повз парковку парку Філіс, правильно?

      Джун Морріс: Так. Я з Гелен збиралися…

      Франсін Морріс: Ми з Гелен…

      Джун Морріс: Ми з Гелен збиралися домалювати карту Південної Америки. Це для нашого проекту в денному таборі. Різні країни ми розмальовували різними кольорами, а коли майже закінчили, то зрозуміли, що забули Параґвай, тож довелося починати спочатку. Таке життя. Після того ми збиралися грати в «Енґрі Бьордз» і «Корґі Гоп»[21] на айпеді Гелен, аж поки по мене не прийде тато. Бо він проводжає мене додому, а на той час уже мало бути темно.

      Детектив Андерсон: Матусю, о котрій то було?

      Франсін Морріс: Коли Джуні пішла, саме передавали місцеві новини. Норм їх дивився, поки я мила посуд. Отже, між вісімнадцятою й вісімнадцятою тридцять. Може, вісімнадцята п’ятнадцять, бо тоді, здається, починався прогноз погоди.

      Детектив Андерсон: Джун, розкажи мені, що ти бачила, коли проходила повз парковку.

      Джун Морріс: Бачила тренера Террі, я ж вам казала. Він живе на нашій вулиці, й одного разу, коли в нас загубився собака, то тренер Террі його повернув. Інколи я граюся з Ґрейсі Мейтленд, але не часто. Вона на рік старша, їй уже подобаються хлопці. Він був увесь у крові. Через ніс.

      Детектив Андерсон: Угу. Що він робив, коли ти його помітила?

      Джун Морріс: Він виходив з-за дерев. Тоді побачив мене й замахав рукою. Я помахала навзаєм і сказала: «Агов, тренере Террі, що з вами сталося?» А він сказав, що його гілка стукнула в обличчя. Сказав: «Не бійся, то просто з носа кров тече, зі мною таке весь час буває». А я сказала: «Я не боюся, але більше ту сорочку ви не зможете носити, бо кров не відпирається, так моя мама каже». Він усміхнувся й відповів: «Добре, що в мене багато сорочок». Але кров була й на штанах. І на руках.

      Франсін Морріс: Вони стояли так близько. Ніяк не можу викинути це з голови.

СКАЧАТЬ