Шльондра. Марта Брижак

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ друзі неформали, і вона з якимось хлопцем на закинутій висотці. Це часом не Олексій? Але було кілька фото, де той самий хлопчина обмотаний ременем, як на повідку. Будь-які сумніви в мене зникли. Це та сама людина, про котру вона писала в щоденнику. Серед її листувань на сайті не було жодної зачіпки: реклама, спами, спілкування з однокласницями. У списку друзів – жодного на ім’я Олексій. Безліч вхідних повідомлень попсового характеру: «а що ти там, як ти?», «йдеш гуляти?», «ну все, па-па». Жодної зачіпки серед тисяч однакових повідомлень. Ж – о – д – н – о – ї. Невже, нікого не було, і то її фантазія? Але ж ні, є фотки.

      Аж тут вхідне: «Ну що, на тому самому місці завтра? Гарної ночі», адресат Lex Fel. Повідомлення написане в переддень того фатального випадку. Копіюю посилання на нього, зберігаю, серце мені підказує, що то і є Олексій. Lex – Олекс, досить співзвучно. Сторінка активна, але жодної власної фотки, якісь картинки на аватарках. Було б фото – було б легше ідентифікувати. В мені все буквально переверталося, коли я зайшла на його сторінку. Впевненість не полишала мене. Може, то моя наївність, а може впертість, але я зобов’язала себе поспілкуватися з ним. Ні, не одразу ж відкривати всі карти, а просто легенько позалицятися й зробити так, щоб він сам захотів зі мною побачитися. І жодної Гальки, про неї потім спитаю, якщо, звісно це той, хто мені треба. Мій розум ставив усе під сумнів: але, а якщо, а навіщо, а подумай що буде, якщо… От тільки думати мені взагалі не хотілося, ні про те, що є, ні про те, що буде. Просто серце підказувало мені, що я на правильному шляху. Так, моя інтуїція не один раз мене підводила, але саме зараз мені дуже хотілося до неї прислухатися й вірити, що вона мене не підведе. Я ще не знаю, хто цей Олексій, я ще не спілкувалася з ним, але мені зовсім не лячно й страшно кортить з ним побачитися. Може, я неадекватна чи неврівноважена, може, я просто ідіотка, але мені набридли мої сумніви, і я вирішую їх безжалісно позбутися.

      10

      «Привіт», – написала я все-таки до користувача Lex Fel, подаючи заявку в «друзі». І через деякий час отримала відповідь: «Ну, привіт. А хіба ми знайомі?»

      «Фу, як негарно. Мені ще так ніхто не відповідав (Так, ніби я від нього не знати чого хочу. Гм, може здогадався?) Та ні, наче не знайомі. А хіба ти не маєш бажання це випра- вити?»

      «Звісно, я не проти. Але нечасто зі мною отак знайомляться. Тим більше, я нічим не можу зацікавити. Я непоказна людина. Ти ж навіть не знаєш, як я виглядаю і скільки мені років. То я тебе все ще цікавлю?»

      «Звичайно, ги-ги, не знаю, як ти виглядаєш, звичайно, не знаю скільки тобі років. Глибоко помиляєшся, хлопче. І чого мав би перестати цікавити? Ти ж не маніяк якийсь, а навпаки, я думаю, дуже навіть милий хлопчина».

      «Та ні, не маніяк. Милий? А з чого ти це взяла? Справді, ти ж мене ну зо-о-овсім не знаєш».

      «Знати не знаю, але інтуїція – штука сильна».

      «І що вона тобі підказує?»

      «Що ти гарний хлопець, підказує».

      «Я не можу знати, правда це чи ні, бо, чесно СКАЧАТЬ