Шльондра. Марта Брижак

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ щось видушити. На Галицькій, де постійно співають вуличні музики, не важко помітити руде дівчисько з капелюхом, в якому повно копійок і зіжмаканих банкнот. Маріанна – аскер, перепиняє перехожих і солодким голосом просить гроші для музикантів та й сама незле співає. Побачивши мене, вона кинулася до мене, обійняла, розцілувала й на всю горлянку вигукнула «приві-і-іт, як же я тебе давно не бачила». Я вдала, що це для мене несподіванка, приємна несподіванка, буцім я йшла, розслабившись і ні про що не думаючи, аж тут хтось із цього сірого натовпу насмілюється порушити мій внутрішній спокій та вивести з рівноваги.

      Маріанна непогана дівчина, але зірвиголова та дурнувата. Живе вона в передмісті, але уся її неформальна компанія тусувалась у центрі Львова. Це були ні від чого незалежні молоді люди, і їхній світогляд її чимось приваблював. Дівчата та хлопці з тієї тусівки не робили для себе жодних заборон та кордонів. Коли хто з них слухав батьків, то його просто не поважали. Часто ця молодь зависала в когось вдома, де була кухня, аби щось приготувати їсти, посидіти, випити чогось та зігрітися, і кімната, аби кому при потребі можна було усамітнитися. Це все сприймалося в порядку речей, і Маріанну в її чотирнадцять цей порядок приваблював. Знайомилися вони всі через соцмережі, а потім влаштовували, за її словами, різноманітні «сходки». Призначалося місце й час, приходили всі кому не лінь, потім знайомилися і йшли кудись на пиво. Маріанна, аби її прийняли до компанії, втікала уночі через вікно з дому, доїжджала автостопом до міста й продовжувала тусуватися зі цією обожнюваною компанією.

      Увесь вечір того дня я провела в товаристві Маріанни і музикантів, вони на зароблені гроші накупили бухла, а відтак я опинилася на тій самій дев’ятиповерхівці, з якої стрибнула Галька. Це виявилося дуже популярне місце для неформалів.

      – Якось звідси злетіла в небо одна гарна дівчина, – промовила я, коли уже всі сп’яніли.

      – Навіщо ти її згадала? – визвірилася п’яним голосом Маріанна.

      Я здивувалася:

      – А чому я не можу її згадувати?

      – Бо я не хочу. Це таке класне місце… А вона його просто… зіпсувала… Тепер ми увесь час мусимо пам’ятати, що вона тут влаштувала…

      – Свята правда, – озвався один із музикантів. – Я теж не хочу про це згадувати. Інакше з’являються настирливі думки. Хочеться і собі… – він розреготався. – … по-лі-та-ти!

      – З нею хтось був тоді? – не дала я себе збити з пантелику.

      – З чого ти взяла? – здивувалася Маріанна. – Якби був, то, мабуть, стримав би. А чому це тебе цікавить?

      – Мені бракує її.

      – Усім її бракує, – буркнув хтось із музикантів. – Але ми більше не хочемо про неї згадувати.

      – То це комусь із вас вона телефонувала перед смертю? – нахабно запитала я.

      Вони зашуміли, їхньому обуренню не було меж.

      – Та ти що? Нє, у нас алібі. Ми всі були тоді на озері.

      – Чого ти доколупуєшся? – СКАЧАТЬ