що чеснотлива місіс Вінк гнівалася не так на молодика з банку, як на невинну причину його захоплення. Ніна не мала також сумніву, що найголовніша причина гніву місіс Вінк була та, що цей випадок трапився в білому гнізді, куди саме прилетіли з Європи дві сніжно-білі голубки, її дочки, щоб заховатися під материні крильця, чекаючи там наречених, що судила їм доля, – якихось статечних людей. Навіть думка про гроші, які з такими труднощами збирав Олмейр, акуратно висилаючи їх на утримання Ніни, не спинила місіс Вінк у доброчинній її постанові. Ніну було одіслано, хоч дівчина й сама хотіла їхати, дарма що її лякала трохи зміна в її житті. Тепер вона вже три роки прожила біля річки разом з дикункою-матір’ю та нерішучим, кволим, нещасливим батьком, що блукав із затуманеною головою поміж розставлених на нього пасток. Дівчина жила позбавленим усяких культурних вигід життям, у мізерному домашньому оточенні. Вона вдихала атмосферу жадібної гонитви за зиском і не менш огидливих змов та злочинів задля хтивості чи задля грошей. Все це, та ще домашні сварки, було єдине, що їй довелося бачити через три роки її животіння тут. Вона не вмерла ще на початку від огиди та одчаю, як того чекала й навіть сподівалася. Навпаки, за півроку їй уже здавалося, що іншого життя вона й не зазнавала, її молодому безхитрому розумові дозволено на мить заглянути у краще життя, а тоді силоміць одтягнено назад у глибоку трясовину варварства, повну дужих нестримних пристрастей, і тут Ніна втратила вміння розбиратися, їй здавалося, що зовсім однаково, де, що і як робити: торгувати чи в цегляній крамниці, чи на багнистім березі річки; досягати чи великого, чи малого; кохатися під захистом чи велетенських дерев, чи сінгапурського собору; чи жити до природного свого кінця, згідно з приписами християнської моралі та під охороною законів, чи шукати задоволення своїх бажань з диким лукавством та нестриманою жагою вдачі, що так само не знає культури, як і похмурих велетенських лісів своєї країни. Ніна бачила лише однакові вияви любові чи зненависті та підлу жадібну гонитву за зрадливими доларами в різноманітнім мінливім їхнім вигляді. Для дужої чесної натури дівчини через усі ці роки дика нестриманість і щирість в осягненні мети її земляків-малайців видавалися кращими, ніж рівний удаваний спокій, брехлива ввічливість та претензія на всілякі чесноти тих білих людей, з якими вона мала нещастя жити разом. Нарешті, таке було її життя, мусило таким бути, і, думаючи так, вона все більше й більше почувала, що підпадає під вплив матері. Шукаючи в своєму незнанні кращих боків життя, вона жадібно слухала оповідання старої жінки про минулу славу раджів, од яких і вона походила, й поволі ставала все байдужішою, все зневажливішою до примішки в своєму походженні крові білих, яких репрезентував її слабодухий безтрадиційний батько.
Труднощі в житті Олмейровому не зменшились од присутності дівчини в Самбірі. Метушня, що зчинилася була з її прибуттям, стихла, правда, і Лакамба не поновляв своїх одвідин. Щось за рік після того,
СКАЧАТЬ
