Олмейрова примха. Джозеф Конрад

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ подорож до Сінгапуру та з року в рік одкладав, усе сподіваючись якоїсь щасливої переміни в становищі. Не хотів зустрічатися з дочкою з порожніми руками, не маючи й слова надії на вустах. Не хотів також брати її сюди, в дике це оточення, до якого сам себе приневолив. А також трохи боявся її. Що вона подумає про нього? Він порахував роки. Доросла вже дівчина. Цивілізована дівчина, молода й повна надій. А він почував себе старим, зневіреним і надто скидався на дике навколишнє оточення. Питав себе, яке буде її майбутнє? Не зміг одповісти на питання і не насмілювався побачити її. Але сумував за нею. Так минали роки, а він вагався.

      Нарешті настав край його ваганню, бо Ніна несподівано приїхала до Самбіру пароплавом під опікою капітановою. Олмейр дивився на неї зчудовано і з подивом. За ці десять років дитина стала жінкою чорноволосою, смуглявою, високою та вродливою, з величезними сумними очима, в яких властивий малайським жінкам зляканий вираз пом’якшувався відтінком задуми, що вона одержала в спадщину від предків-європейців. Олмейр з жахом чекав зустрічі дочки з матір’ю. Що подумає оця пишна дівчина в європейському вбранні про свою матір, яка ненастанно жує бетель, сидить карачки в темній халупі, нечепурна, напівгола, сердита? Він боявся також якогось вибуху з боку цієї потвори в жіночій подобі, хоч до цього часу йому пощастило зберегти більш-менш спокійний настрій у неї, врятувавши навіть решту незнищених меблів. Стоячи під сліпучим сонячним світлом біля зачинених дверей жінчиної халупи та прислухаючися до гомону розмови, вів думав, що робиться там усередині. Всіх служниць одразу вислано з хати, й вони стояли біля паркану, наполовину закривши обличчя з цікавістю базікаючи. На мить забув про все, намагаючись учути уривки розмови, що линули крізь бамбукову стінку, аж капітан пароплава, що йшов з дівчиною, боячись сонячного удару, взяв Олмейра під руку й повів його в холодок до веранди, де вже стояла скриня Ніни, принесена сюди з пароплава носіями. Коли капітан Форд узяв до рук шклянку вина та запалив цигарку, Олмейр попросив його розповісти про причини несподіваного прибуття доччиного. Форд спочатку сказав щось невиразне, але кріпкими словами, про глупоту всього жіноцтва взагалі, а місіс Вінк зокрема.

      – Бачите, Каспаре, – промовив він під кінець свого оповідання схвильованому Олмейрові, – страшенно незручно мати в оселі дівчину мішаного походження. Люди такі дурні. А отой юнак із банку взяв за звичку їздити до Війкового бунгало й ранком, і ввечері. Ну, стара думала, що то задля її Еми. Коли ж дізналася, в чому справа, там був такий рейвах, мушу сказати. Вона не захотіла й на хвилину залишити у себе Ніну. Почувши про цю справу, я взяв дівчину до себе і здав під опіку своїй дружині. Моя дружина – добра жінка, і, присягаюся, ми б держали Ніну в себе, та вона не захотіла лишитись. А тепер… не хвилюйтеся, Каспаре, сидіть спокійно. Що можна було вдіяти? Найкраще для неї – це жити з вами. Бо в інших умовах вона не почуватиме себе щасливою. Обидві Вінкові дочки – не кращі від СКАЧАТЬ