Між двох орлів. Ярослава Дегтяренко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ плечах. – Ти ж сама мені казала: «Головне, щоб усі ми були живі, а все інше можна пережити». Головне, що ми разом – ти, я, Демко і Левусь. Усе в нас буде добре!

      Марія все одно ридма ридала, а потім почала заспокоюватися – її відчай потроху розсіювався, поступаючись місцем невимовній люті на всіх своїх кривдників, на свою злу вдовину долю та на самого Господа Бога, бо він не захистив її від цих прикрощів. Схлипуючи, жінка поглянула на доньку – Олеся лагідно дивилася на неї темно-голубими очима і так само лагідно усміхнулася. Усмішка власної дитини надала Марічці сил. Вона схопилася та вигукнула:

      – Я поїду до цього Юрася і будь-що доб’юся від нього справедливості! Та я поїду хоч до самого чорта в пекло, але поверну собі цей клятий млин! І нехай тоді Соломка з Пушкарем вдавляться від злості! Ось що, залишитеся з Омельком, а я поїду в Чигирин сама. І горе тій падлюці, яка спробує мені завадити!

      Розділ ІІ. Старий залицяльник

      Старої любові іржа не їсть.

Українська народна приказка

      Марії пощастило – їй вдалося знайти собі попутників. Покійного гетьмана збиралися поховати не одразу – було чимало охочих востаннє вклонитися людині, яка не просто відстояла людську свободу, а й створила державу. Тому кілька полтавських козаків зібралися їхати на похорон і погодилися взяти її з собою.

      Під’їжджаючи до Чигирина, Марічка мимоволі відчула журбу – вона народилася і виросла в цьому місті, що розкинулося на мальовничій рівнині у заплаві Тясмину під крильцем високої Кам’яної гори. Тут минуло безтурботне дитинство, промайнула щаслива юність, тут вона зустріла коханого. А востаннє вона була тут десять років тому, коли прийшла звістка про смерть батька. «Треба буде відвідати могили батьків», – подумала жінка, гірко зітхнувши й усвідомлюючи, що більше ніщо не пов’язує її з Чигирином, окрім цих могил, які, мабуть, заросли степовою травою. Її серце залишилося в Полтаві – там тепер її домашнє огнище. Там її чекають діти. Ох, діти! За час подорожі Марічка геть змучилася душею, переживаючи за свої три скарбики. Але заспокоювала себе тим, що Омелько життя віддасть, але захистить їх, Демкові й пальця до рота не клади, а Левкові взагалі мало чого треба від життя, окрім старшої сестри. А Олеся? Марія щасливо усміхнулася – якби не донька, то вона й досі б горювала вдома. «Олесю, моя ж ти золота донечко! І що б я без тебе робила в цьому житті?! Правду мені покійна мама говорила: “Без доньки мати сирота”», – подумала вона.

      Полтавці приїхали якраз напередодні похорону гетьмана, у місті й голкою було ніде ткнути – так багато козаків наїхало. Поміркувавши, Марія вирішила попроситися пожити до колишньої сусідки, такої собі вдовиці Улити. «Тільки б вона була ще жива та не відмовила мені! – думала жінка. – Не жити ж у шинку, коли тут стільки людей наїхало? А старих подружок не хочеться обтяжувати». Але старенька виявилася живою-здоровою та з радістю прихистила її. І все розпитувала Марічку, як вона живе в тій Полтаві, СКАЧАТЬ