Між двох орлів. Ярослава Дегтяренко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ почав переглядати ці розписки, але навіть не вчитувався – він знав, що жінка не стала б брехати.

      – А чим ти можеш довести, що Соломка давно вимагав від тебе продати йому млин? – запитав Пушкар.

      – Я можу це підтвердити, – подав голос Демко. – У кінці травня він приходив і вимагав продати йому млин, а потім почав погрожувати та принижувати маму, і я мусив вигнати його з двору.

      – Один свідок – не свідок! Треба двох! – одразу ж озвався Климко. – І, крім того, хлопець сам зацікавлений у цій справі – він же син вдови Гориченкової!

      – Є в тебе ще свідки, пані? – запитав полковник.

      – Є. Мій підсусідок Омелько, який служив ще моєму покійному чоловікові… – почала говорити жінка.

      – Ні, він не годиться у свідки, – одразу ж заперечив Соломка. – Його самого в чорних книгах14 записано за бійку. А свідок має бути людиною з незаплямованою репутацією!

      Пушкар метнув гнівний погляд на Клима. Але той не злякався, лише мило усміхнувся Мартинові, склавши губки бантиком, мовляв, а що я можу зробити, якщо воно все так і є?!

      – Нехай принесуть ґродську книгу, – наказав Мартин.

      – А хіба пан полковник не пам’ятає змісту свого ж універсалу? – вельми необережно запитав Климко.

      Густі та сиві брови Пушкаря гнівно зсунулися, і він гримнув:

      – Не мудруй мені тут і не вказуй, що я маю пам’ятати, а що ні! Я сам знаю, що мені треба робити!

      Коли принесли книгу, Пушкар перечитав запис про злощасний млинок, а потім відклав її й знову почав терти очі та скроні. «Я мушу вчинити за законом! – думав він. – Господи! І чому вона раніше не випросила його собі в оренду?» Зітхнувши, він промовив:

      – Опівдні я проголошу присуд. Ідіть!

      Марічка нахмурилася, круто розвернулася та швидко вийшла із зали. Демко поспішив за нею. Соломка догідливо розкланявся перед суддями та шмигнув у двері.

      Марія вилетіла з будівлі та зупинилася на ґанку. Було спекотно, і все живе втекло з широкого плацу перед ратушею. Лише Олеся та Левко, чекаючи на матір, сиділи в затінку від будівлі в товаристві Надії, вихованки полковника Пушкаря. «І що вона тут робить? Втім, яке мені до неї діло?! – подумала Марічка, байдуже ковзнувши поглядом по дівчині. – Господи, хоча б він не відібрав у мене млин! Боже, зглянься якщо не на мене грішну, то на моїх дітей! Матінко Богородице, заступись!» Жінка так нервувала, що не помітила, як засяяли очі Надійки, коли з’явився Демко. А той, побачивши її, аж загорівся.

      – Мамо, а що ти зараз збираєшся робити? – вкрадливо запитав Демко.

      – Куму відвідаю.

      – А можна ми з Олесею та Левком прогуляємося містом? – ще більш вкрадливо запитав хлопець.

      – Йдіть! – роздратовано відрізала Марічка та швидко пішла геть, не звернувши уваги на молодших дітей, які підійшли до ґанку.

      – Невже СКАЧАТЬ