Між двох орлів. Ярослава Дегтяренко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Виговський зустрів Марію приязно та галантно, що вельми потішило її самолюбство, співчутливо розпитав про її біду, терпляче вислухав усі скарги, бо від хвилювання вона виявила невластиву їй балакучість.

      – На жаль, пані, Пушкар справедливо розсудив тебе із цим Соломкою, – мовив гетьман, коли Марія нарешті замовкла, – але, враховуючи заслуги твого чоловіка і те, що ти сумлінно сплачувала всі податки, я вважаю за можливе повернути тобі цей млин. До речі, в тебе ж є сини? То пришли їх до мене – якраз будуть служити у Війську!

      – Ох, ні! Мій старший син ще занадто юний для служби! Він ще зовсім дитина! – жалісливо відповіла Марія, невимовно злякавшись за Демка. – А молодшому нещодавно виповнилося десять років!

      – А старшому твоєму скільки років? – поцікавився Іван з ввічливості, хоча насправді йому було байдуже.

      – Твоя ясновельможна милосте, йому ледь-ледь виповнилося вісімнадцять! – трохи прибрехала Марія. – Він ще зовсім хлопчик!

      – Нічого собі хлопчик! – вигукнув Виговський, а Яненко пирснув зо сміху. – Який же це хлопчик? Це вже цілий бугай! Нехай приїжджає до мене – візьму його під бунчук.

      – Ні! Не допущу цього! – заволала Марічка. – Не віддам!

      Виговський з Яненком здивовано перезирнулися – у всій Україні не знайшлося б дурнів, які б відмовилися від служби у гетьманському почті.

      – З якого це дива не віддаси? – запитав Павло. – Його ж тут ніхто не з’їсть! Ти ж сама щойно бідкалася, що треба сина в житті влаштувати!

      Марічка винувато подивилася на обох чоловіків – як їм пояснити, що вона боїться за життя Демка і тому воліє бачити його звичайним міщанином, а не козаком, який мусить все життя воювати? Але потім згадалися численні чвари з сином, м’які натяки дочки. Жінка зітхнула, подумавши: «Мабуть, така Демкова доля! Тільки молю тебе, Боже, збережи моє дитя!» – а потім твердо мовила:

      – Якщо йому треба служити, то нехай його припишуть до Полтавського полку – так він хоч буде у мене на очах! Якщо, звичайно, твоя милість це дозволить.

      Іван уважно подивився на Марічку, і його охопила жалість – він зрозумів, що це говорить не вона, а її материнське серце, для якого не існує ані боргу чи обов’язку перед Вітчизною, ані будь-чого іншого, окрім безпеки та добробуту дитини.

      – Добре, мила пані, нехай буде по-твоєму, – сказав Виговський. – Буде твій син приписаний до Полтавського полку і, можливо, буде служити джурою при самому Пушкареві – вважай, що у Бога за пазухою.

      Марія нахмурилася – Пушкар нічого не зробив, щоб допомогти їй, хоча мав таку можливість! І от тепер Демко має служити в нього?! Однак і далі упиратись було не те що невдячно, а безглуздо. Тому Марічка ввічливо подякувала, ретельно добираючи слова, щоб висловити гетьманові глибоку вдячність, та низенько кланяючись. А коли вона вийшла, Виговський мовив СКАЧАТЬ