Воля Ізабелли. Ганна Гороженко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ чорним єпископським комірцем. На його пухлих пальцях виблискували персні. Шия була коротка, голова велика. З маленькими круглима очима та з носом-картоплею він видавався таким добряком, що навряд чи хтось подумав би, що ця людина – Каетан Ігнацій Солтик, єпископ Краківський, був одним з рушіїв антикоролівської коаліції.

      – Ви влаштували справжній бал, люба моя Ізабелло. Я б навіть сказав – бал під час чуми, – спробував дошкулити єпископ.

      – Як добре, що ви вже повернулись у Варшаву! Нам вас так не вистачало! – саркастично відбила цей закид Ізабелла.

      Каетан Ігнацій Солтик завжди був в опозиції до Чарторийських. Але кілька років тому протистояння загострилось – відтоді, як він активно став виступати проти коронації Станіслава Понятовського.

      – Боюсь, люба моя, незабаром ви так уже не радітимете. Та я вже мушу йти. Ми неодмінно з вами невдовзі зустрінемось, – так само несподівано, як і з’явився, єпископ пішов. Рушив до воріт Вілянува. З тераси Ізабелла бачила, як постать у довгому, аж до колін, червоному камзолі прямувала дорогою в протилежному напрямку від гостей, що лише прибували у палац. Розштовхуючи інших, єпископ йшов хутко і врешті зник в гущавині парку. Незвідане важке передчуття лягло на княже серце. Музики вдарили «Маргариту» Йоганна Шмельцера.

      Весь цей вечір тривав у світських розмовах і плітках. Була вже глибока ніч, як за словесних баталій з двома паніями, які так звеселяли Ізабеллу, княгиня спиною відчула постать маршалка свого палацу Карла.

      – Що сталось? – жінка розвернулась до слуги. Той щось їй прошепотів на вухо – настільки тихо, що зацікавлені попліткувати співрозмовниці Ізабелли, попри палке бажання бодай щось почути, так і залишились ні з чим.

      – Я швидко повернусь, обіцяю, – мило всміхаючись, Ізабелла рушила за маршалком палацу.

      Маленька тендітна жінка та високий худорлявий чоловік майже мчали залами палацу Вілянув, за музичною кімнатою зникли в приміщенні для челяді, звідти секретними сходами піднялись нагору, пробігли сірими, темними коридорами, де жевріли недогорілі в панських покоях свічки, яким дали шанс завершити своє існування тут – у місці, де вони навряд чи будуть милувати чиєсь око. Врешті дві постаті – низенька і висока – зайшли в кабінет, де зберігались архіви, листи, прикраси, найцінніше з колекцій антикваріату родини Любомирських. Але все це було розкидане по кімнаті. Папери на підлозі, рахунки, срібло, золото. Всі відділи та ніші стола-секретера, що замикались за допомогою коду, який знали лише Ізабелла та її чоловік, були відчинені. Через це стіл видавався багатоголовим звіром, що гарчав своїми порожніми голодними пащами. Картина, за якою у стіні знаходився сейф, трималась на одному цвяху, дверцята хованки – відкриті навстіж.

      – Де пан Любомирський? – вичавила з себе збентежена Ізабелла. – Де мій чоловік?! – гаркнула на слугу.

      – Він рушив до короля. Його викликали. Це було доволі давно. – Карл схилив голову, СКАЧАТЬ