Воля Ізабелли. Ганна Гороженко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ привиди Вілянува залишаться із ним», – подумала княгиня. Її палац надійно захищений – так пообіцяв Карл. І якщо чернець аж ніяк не той, ким себе видає, а звичайний грабіжник – його обов’язково затримають.

      Розділ VI

      У Ланцуті вирували пристрасті. Ізабеллі Любомирській довелось вигнати архітектора після того, як маршалок палацу розповів їй про свої підозри та проведене маленьке розслідування. Виявилось, що архітектор із кількома помічниками в останні місяці ледве працювали, однак багато часу витрачали на розваги та місцевих селянок. У свою майстерню палацову челядь митець не пускав під жодним приводом. Маршалок вирішив опитати постачальників матеріалів для перебудови маєтку і виявив, що молодий італійський архітектор брехав, надмірно завищуючи їхню вартість. Ізабелла лютувала, та що візьмеш з митця, який стверджує, що він голий, як пес, і в нього ані мідного гроша не лишилось. Врешті, поспіхом від’їжджаючи, архітектор та його компанія невідомо, чи то з необережності, а чи з помсти ще й розбила кілька середньовічних китайських ваз. Княгиня була зла, а ще й, як годиться ясновельможним паннам, злостива: пообіцяла, що зробить все, аби ім’я італійця-ледаря стерти з лиця землі. Врешті так і сталось – за кілька років про цього архітектора серед європейської знаті вже ніхто й не згадував.

      Але палац-фортеця в Ланцуті попри все був прекрасний. Він – твердиня фамілії Любомирських. Замок перейшов родині по чоловічій лінії. Він і так був ошатний, та особливого шарму і блиску йому додавала Ізабелла. Вона скуповувала антикваріат для декору, планувала в парку розбити оранжерею і повнилась бажанням облаштувати в палаці театр. У княгині Ізабелли Любомирської були величезні плани на Ланцут.

      Садиба кольору охри котрастувала із зеленню парку. Уздовж гравійних стежинок довкола будівлі стояли штамбові дерева, привезені з Греції. Щойно доставлені скульптури богів, досконало виконані сучасними італійськими майстрами, вишикувались просто неба біля парадного входу. Ізабелла ще мала вирішити, де саме їх розставити у своєму палаццо.

      Князь Любомирський – коронний маршалок Речі Посполитої, постійно перебував у Варшаві. І всі справи у Ланцуті, як і в інших численних маєтках родини, він передав дружині. Останнім часом чоловіка свого княгиня бачила хіба що на портреті в галереї на першому поверсі садиби. Біля нього й цього ранку вона зупинилася. Дивилась у його вдоволено-пихате обличчя. О, як їй хотілось іноді видряпати йому очі! І саме в час таких злостивих роздумів до Ізабелли підійшла вихователька дітей:

      – Ваша світлосте, ви мене кликали? Бажаєте поспілкуватись з дівчатами?

      – Ні, я хотіла спитати, чи все у них добре? – промовила княгиня, не зводячи очей з чоловікового портрета.

      – Так, у них все добре. Вони готові з вами зустрітись будь-якої миті. Юлія робить помітні успіхи…

      – Це все, що я хотіла знати. Дякую. Можете йти, – суворим тоном мовила пані й рушила СКАЧАТЬ