Воля Ізабелли. Ганна Гороженко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ перехрестив могилу. Трунарі жваво почали засипати її коричневою баюрою, в яку під дощем вже встигла перетворитись земля.

      Гаряча сльоза покотилась щокою Ізабелли. Ксьондз закрив молитовник, підійшов до княгині, вони разом почимчикували до карети.

      Княжин візниця їхав повільно, за вікном екіпажу можна було розгледіти обличчя пішоходів, які прямували розмитими дорогами варшавської околиці. Їхній одяг був мокрий і брудний. Як і все довкола.

      – Ви ж не знали того юнака? – спитав панотець.

      – Ні, не знала.

      – Так чому ж вирішили прийти на поховання? – священик не приховував здивування. Де це бачено – щоб високоповажна шляхтичка приходила на цвинтар для бідних?

      Ізабелла замислилась. Дійсно – навіщо вона, аристократка, долучилась до цього прощання?

      – Мабуть, мені його стало шкода.

      – Чув, він був посланцем? Мабуть, привіз вам якусь звістку? – панотець із цікавістю розпитував далі.

      – Так, листа привіз. І через це загинув.

      З очей княгині знову пострумила сльоза. З рукава вона дістала батистову хустинку.

      – А що було в листi? Мабуть, він був важливий?

      – Та ні, звичайний лист від батька. Нічого особливого.

      – І невже при посланцеві більше нічого не було? – ніяк не вгамовувався панотець.

      – Ні.

      – Ви гарно подивились? Може, якась коштовна річ була в нього?

      – Та ні, панотче, звідки у такого юнака щось цінне може бути?

      – Так, справді. Такий молодий і така страшна смерть. Бідолашний.

      Священик зітхнув. Карета під’їхала до його парафії. Коні стали. Двері відчинив чернець у чорній, підперезаній паском сутані з насунутим на голову капюшоном, й схилившись застиг біля екіпажу. Ксьондз довго прощався з Любомирською, прочитав молитву, поблагословив княгиню й нарешті вийшов з карети. Коні рушили, ридван погойдувався на вщент розмитій весняним дощем дорозі, а чернець так і лишився стояти непорушно.

      Розділ III

      Легка хмаринка пари піднялась над холодним італійським золотавим мармуром. Туманом розвіялась над фрескою з літнім пейзажем у витонченому затишному алькові і розчинилась під ламбрекеном, що звисав зі стелі у ванній кімнаті палацу Вілянув. Служки поспішали наповнити князівську ванну гарячою водою – вона швидко холола в мармурових покоях. На вікнах зали пара лишала тьмяні сліди, по стінах із зеленого каменю вона слізьми стікала додолу на крижану і слизьку підлогу у вигляді шахівниці. Ізабелла в домашньому платті сиділа на золотавій канапці, яку, наче трон, увінчував балдахін пишно оздоблений жовтим оксамитом. Поки у двох метрах від княгині слуги поспіхом готували ванну, княгиня ласувала вранішнім чаєм та льодяниками монпансьє, які нещодавно їй привезли із самого Парижа. Ізабелла давно вже хотіла спробувати на смак розрекламовану у Варшаві різнокольорову французьку карамель. У порцеляновій креманці солодкі камінці виблискували наче дорогоцінний СКАЧАТЬ