Карта днів. Ренсом Риггз

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Ліс у Флориді ріс швидко, і звідтоді, як я був тут востаннє, він дещо змінив свої обриси на трохи інші. Врешті-решт я мав визнати, що знайти потрібне місце із зав’язаними очима вже не зможу. Забагато місяців минуло.

      Я вийшов на сонячну галявину, де ліани йшли низько, а хаща здавалася трохи витоптаною.

      – Це було приблизно тут. Здається.

      Ми стали широким колом, не торкаючись одне одного, і, не змовляючись, якусь мить помовчали.

      А потім по черзі, одне за одним, мої друзі стали прощатись із моїм дідусем.

      – Ти був великою людиною, Абрахаме Портман, – сказав Мілард. – Дивосвіту б не завадило більше таких, як ти. Ми щиро сумуємо за тобою.

      – Те, що сталося з тобою, – несправедливо, – сказала Бронвін. – Шкода, що ми не змогли захистити тебе, як ти захищав нас.

      – Дякуємо, що послав нам Джейкоба, – мовила Олівія. – Ми б усі померли без нього.

      – Тільки не треба перебільшувати, – озвався Єнох, і, оскільки він уже заговорив, черга перейшла до нього. Він довгенько колупався черевиком у бруді під ногами і врешті сказав: – І навіщо ти зробив таку дурню, що дав себе вбити? – і сухо засміявся. – Вибач, якщо я коли-небудь поводився з тобою, як козел. Якщо це щось міняє, то я хотів би, щоб ти був живий. – Потім він відвернувся і тихо промовив: – До побачення, старий друже.

      Олівія приклала руку собі до серця:

      – Єноху, це було чудово.

      – Окей, заспокойся. – Єнох труснув головою, зніяковів і відступив назад. – Я буду в будинку.

      Бронвін та Олівія поглянули на Емму, котра ще не говорила.

      – Я б хотіла тут побути сама. Будь ласка, – промовила вона.

      Дівчатка були трохи розчаровані. Та потім усі, крім мене, пішли слідом за Єнохом.

      Емма глянула на мене. Я здивовано підняв брови, наче питаючись:

      «Я теж?»

      Вона виглядала трохи сором’язливою:

      – Якщо ти не проти.

      – Звісно. Я просто буду неподалік. Якщо тобі знадобиться щось.

      Вона кивнула. Я пройшов близько тридцяти кроків, притулився до дерева і став чекати. Емма стояла на одному місці кілька хвилин. Я намагався не витріщатися на неї, але що більше часу минало, то більше я ловив себе на тому, що придивляюся, чи, бува, не хитає вона головою та чи не тремтять її плечі.

      Якоїсь миті мій погляд перемістився на яструба, що кружляв високо в небі. Але за мить я знову перевів погляд униз, бо саме тоді в хащі почувся якийсь шум.

      Просто на мене з усіх ніг летіла Бронвін. Від такої несподіванки я ледве не впав.

      – Джейкобе! Еммо! Негайно до нас!

      До нас підбігла Емма.

      – Що сталось? – спитав я.

      – Ми щось знайшли, – відповіла Бронвін. – У домі.

      Вигляд її обличчя змусив мене подумати, що то було щось жахливе. Мертве тіло? І її голос був дуже схвильований.

***

      Вони стояли в кімнаті, котру СКАЧАТЬ