Карта днів. Ренсом Риггз
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Карта днів - Ренсом Риггз страница 31

СКАЧАТЬ вже багато місяців, і востаннє це було перед тим, як мій тато і я поїхали до Уельсу, – тоді, коли я ще нічого не знав. З усіх сюрреалістичних моментів, котрі я пережив звідтоді, як мої друзі прийшли, щоб залишитися, ніщо не здавалося мені таким неймовірним, як проїхатися вздовж лінивого, схожого на петлю кварталу мого дідуся з тими самими людьми, на пошук яких він відправляв мене за кордон.

      Як мало тут усе змінилося. Ось такий (а може, і той) самий охоронець махає нам крізь ворота, а його обличчя через сонцезахисний крем на ньому здається блідим, наче в примари. Ось будинки, а перед ними скрізь однаково завмерли гномики на подвір’ях, пластмасові фламінго та іржаві поштові скриньки у формі риби – просто палітра вицвілих пастелей. Ось такі ж самі різкі тіні-примари повільно крутять педалі своїх ортопедичних триколісних велосипедів між шафлборд-кортом14 і громадським центром. Неначе це місце також застрягло в часовій петлі. Може, саме це і сподобалося тут моєму дідові.

      – Однозначно, непримітне місце, – сказав Мілард. – Ніхто не подумав би, що тут живе відомий мисливець на порожняків, це однозначно.

      – Я впевнена, це було навмисне так, – сказала Емма. – Ейб мав жити непримітно.

      – Навіть якщо так, я очікував чогось більш грандіозного.

      – А я думаю, це так мило, – сказала Олівія. – Маленькі будиночки йдуть уряд. Мені просто шкода, що так багато років ми все збиралися відвідати Ейба, а змогли зробити це лиш тоді, коли його вже немає тут, щоб привітати нас.

      – Олівіє! – шикнула Бронвін.

      Олівія глянула на Емму і спохмурніла.

      – Зі мною все добре, – сказала Емма підкреслено байдуже. Але коли я зустрівся з нею поглядом у дзеркалі заднього огляду, вона швидко відвела очі вбік.

      Я запитав себе, а чи не була реальною причиною, з якої вона захотіла приїхати сюди, спроба довести щось мені – що в неї з моїм дідом уже все, що старі рани вже не болять?

      Потім я звернув за ріг, і ось нарешті він – непримітний, наче коробка з-під взуття, будинок у самісінькому кінці зарослого бур’яном сліпого провулка. У провулку Ранньої Пташки будинки були дещо занедбаними – більшість сусідів зазвичай літо проводили десь на півночі, – але Ейбів виглядав іще гірше: його газон пішов у насіння, а жовта облямівка уздовж лінії покрівлі почала лущитися та облазити. Коли з настанням осені сусіди Ейба повернуться, вони дізнаються, що він покинув їх назавжди.

      – Ну, це тут, – сказав я, заїжджаючи в під’їзну алею. – Просто звичайний будинок.

      – Як довго він тут жив? – спитала Бронвін.

      Я збирався вже відповісти, але мене відволікло щось незвичне, що до цього моменту проходило повз мою увагу: увіткнута в траву табличка «ПРОДАЄТЬСЯ». Я вийшов, пройшовся двором, витягнув оту табличку із землі та й закинув її до стічної канави.

      І ніхто мені про це не казав! Авжеж, не казали: я впав би в істерику, а мої батьки не хотіли мати з нею справи. Мої почуття були надто складною штукою.

      Іззаду підійшла Емма:

      – Ти в порядку?

      – Я СКАЧАТЬ



<p>14</p>

Майданчик для гри в шафлборд, змагальну гру з використанням київ та шайб.