Карта днів. Ренсом Риггз

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ підійшов до дверцят і глянув. Вона казала правду: кожна цифрова клавіша мала ще й по три літери під нею, наче кнопки на телефоні.

      – Чи було якесь слово, яке б означало щось для вас обох? – спитала вона.

      – «Е-м-м-а»? – знову встряв Єнох.

      Я повернувся до нього.

      – Богом клянуся, Єноху… – Бронвін підняла його та кинула через плече.

      – Гей! Облиш мене!

      – У тебе тайм-аут, – відповіла Бронвін та повела його геть із кімнати, хоча той пручався і скиглив.

      – Як я вже казала, – промовила Емма, – це якийсь секрет, який був поміж вами двома. Щось, відоме тільки вам двом.

      Я на мить задумався, а потім опустився на коліна біля люка. Спершу я спробував імена – моє, Ейба, Емми, – але облом. А тоді, просто зі злості, я набрав слово «д-и-в-н-и-й».

      Ні. Це надто очевидно.

      – Знаєте, це може бути навіть іншою мовою, – подав голос Мілард. – Ейб розмовляв також і польською.

      – Тоді, напевне, усе це може затягнутися до ранку, – сказала Емма.

      Але мій мозок уже загудів на повну. Польською! Так, він розмовляв нею інколи і переважно сам із собою. Він ніколи не навчав мене цієї мови, окрім одного слова. «Тиґриску» – ім’я, яке дають домашнім улюбленцям і на яке він часто до мене звертався. Це означало «Тигриську».

      Я набрав його.

      Тумблери всередині замкá відчинилися з гучним «клац!».

      Свята хрінь.

***

      Дверцята відчинилися, щоб явити нам драбину, яка вела в пітьму. Я поставив ногу на першу щаблину.

      – Побажайте мені удачі, – сказав я.

      – Дай спершу я, – зупинила мене Емма. Вона розкрила долоню, і з’явилось полум’я.

      – Це маю бути я, – відказав я. – Якщо там зачаїлося щось злобне, я хочу, щоб мене з’їли першим.

      – Як по-лицарськи, – прокоментував Мілард.

      Я зробив десять кроків униз і став на бетонну долівку. Тут було прохолодніше, ніж у будинку, – десь градусів на десять-п’ятнадцять.

      Переді мною була повна пітьма. Я дістав свій телефон і посвітив ним навколо себе. Світло було достатнім, щоб я побачив стіни – нерівний, сірий бетон. Це був тунель: клаустрофобічно вузький і настільки низький, що мені довелося зігнутись. Світла мого телефона все ж не вистачало, щоби побачити, що там було попереду чи як далеко прокладено тунель.

      – Ну? – покликала Емма.

      – Жодних монстрів! – гукнув я. – Але мені б не завадило більше світла!

      От і все лицарство.

      – Зараз буду! – гукнула Емма.

      – Ми теж! – почувся голос Олівії.

      І тільки тоді, коли я вже чекав, як мої друзі спустяться, мене раптом приголомшила думка – мій дідусь наперед призначив мені віднайти це місце!

      «Тиґриску». Це було наче хлібні крихти в лісі з відомої казки. Так само, як і поштова листівка від пані Сапсан, що її він засунув у той томик Емерсона17.

      А тим часом Емма спустилася і запалила полум’я в руці.

      – Ну-у, – сказала вона, дивлячись СКАЧАТЬ