Карта днів. Ренсом Риггз

Чтение книги онлайн.

      – Це будинок Ейба, – сказала Бронвін.

      Єнохів рот відкрився.

      – Що?! – Він здивовано глянув на Емму: – І чия це була ідея?

      – Моя, – відповів я, сподіваючись закінчити незручну розмову, перш ніж вона почнеться.

      – Ми тут, щоб віддати Ейбові належну шану, – сказала Бронвін.

      – Ну, як скажете, – погодився Єнох.

      Я не брав ключа від будинку, але це не мало значення. У городі був запасний, захований під мушлею, і тільки дідусь Портман та я знали про нього. І щось приємне було в тому, щоб віднайти його саме там, де він мав бути. За якусь мить я відімкнув вхідні двері, і ми зайшли усередину.

      Кондиціонер, імовірно, було вимкнуто більшу частину літа, і повітря в будинку було гарячим та спертим. Але гіршим за задушливий жар був стан самого житла. Одяг і папери було звалено в неоднакові купи на підлозі, різноманітне хатнє начиння лежало безладно розкидане на кухонних столиках, а з піраміди сміттєвих мішків, звалених у кутку, висипалося сміття. Мій батько та моя тітка так і не закінчили сортувати речі дідуся Портмана. Тато остаточно відмовився від цього задуму (і від будинку, здається, теж), коли ми поїхали до Уельсу. Він увіткнув у землю перед будинком табличку «ПРОДАЄТЬСЯ», сподіваючись, що хтось інший зможе доробити цю роботу за нього. Усе навколо виглядало не як будинок шановного літнього чоловіка, а як склад Армії Спасіння15 після обшуку. І мене залила хвиля сорому. Я мимоволі почав вибачатися перед друзями, намагаючись одночасно щось пояснити їм та навести хоч якийсь лад у домі, наче я міг приховати від них те, що вони все одно вже побачили.

      – Чорт, – сказав Єнох, клацнувши язиком, коли роззирнувся навколо, – напевне, в останні свої дні він мав реальні фінансові проблеми.

      – Ні… ніколи… ніколи так не було, – сказав я, затинаючись та вигрібаючи старі журнали з Ейбового крісла. – Принаймні поки він був живий…

      – Джейкобе, стій, – озвалася Емма.

      – Народе, ви б не могли вийти на хвилинку надвір, поки я тут усе зроблю?

      – Джейкобе! – Емма схопила мене за плечі. – Стоп.

      – Я скоро, – сказав я. – Він не жив так. Клянусь.

      – Знаю, – мовила Емма. – Ейб навіть не снідав без чистої сорочки з комірцем.

      – Саме так, – відповів я. – Тож…

      – Ми хочемо допомогти.

      Обличчя Єноха витягнулося:

      – Ми хочемо?

      – Так! – вигукнула Олівія. – Ми всі в ділі!

      – Я згодна, – сказала Бронвін. – Не слід усе тут залишати так.

      – А чому ні? – спитав Єнох. – Ейб мертвий. Кого хвилює, чи його будинок чистий?

      – Нас хвилює, – відповів Мілард, і Єнох спіткнувся, наче той його штовхнув. – І якщо ти не збираєшся допомагати, то піди й залізь знову в багажник!

      – Так! – вигукнула Олівія.

      – Не треба насильства, друзяки. – Єнох схопив віник у кутку і закружляв із ним по підлозі. – Дивіться, я в грі. Вжик-вжик!

      Емма ляснула в долоні:

      – То СКАЧАТЬ